Ця тема зацікавила ще декого....

Продовження теми Балоги і мукачевського замку.



цікаво чи ми дізнаємось про результати цього запиту.

_________________
Scio me nihil scire

Постійно приходиться воювати з так зв. "русинами". Вони періодично появляються на різних форумах і блеють свої ідеї "Пудкарпатскуй Руси". Де злапаю - там б"ю! А вони верещать, що Балога за то мені платить. От я і думаю: за півтора року Балога вже стіко мені винен!..
Він збирається хоч пару рублів мені заплатити?! Чи я й далі маю тако, задурно!..

_________________
І-і-і-йо-о-ой!!!

Проженемо за Волгу
Смердячу кацапню,
І більше не допустимо
Подібную х...ню!

Думаю що тобі не варто серйозно розраховувати на ці гроші :D

У него є інші розходи зара

_________________
Scio me nihil scire

Ади, на тобі!..
Тоди най платять усі тоті Чтефани, Оксани і Ґамаюни!
Нащо верещали?!

_________________
І-і-і-йо-о-ой!!!

Проженемо за Волгу
Смердячу кацапню,
І більше не допустимо
Подібную х...ню!

І крілі з петьовками теж мають розходи, а чи мают гроші - не знаю. ніц про них не знаю взагалі. :D

_________________
Scio me nihil scire

казав, що напише, лиш трохи зараз зайнятий... :cl:

Дай Боже усім!
Любі друзі, ви мали б знати та розуміти, що усі, або майже усі наші, нинідіючі політики це дуже невідповідальні та необов'язкові ІСТОТш!... Позаяк варюся там уже чимало часу то ж розумієте, з ким поведешся, того наберешся. Так і я. Кожен день борюсь сам із собою, хочу змінитись7 Дума, що у найближчім майбутті все стане на своє місце. І головне, приділятиму спілкуванню у нашому ТОВАРшСТВІ більше часу.

Насамперед хочу декілька слів про себе, бо народ мусит знати своїх Ґероїв! Отже, я Вільгельм Франц фон Га́бсбурґ-Лотрі́нґен (Васи́ль Вишива́ний) (нім. Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen) — український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архикнязь (ерцгерцоґ), полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Мене, Вільгельма Габсбурга знали та знають в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке мені дали українські вояки під час Першої Світової Війни. У свій час був одним з неофіційних претендентів на український трон в разі утворення монархічного ладу. Хоча сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України.

Народився 10 лютого 1895 року у родинному маєтку австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, що знаходився близько м. Пули (сучасна Хорватія) в Адріатичному морі на острові Люсін в тогочасній австро-угорській провінції Істрія. Походжу із відомого австрійського імператорського роду Габсбургів. Родинною гілкою цього роду, до якого належали мої Батьки, була династія Габсбургів-Лотаринзьких. В ній поєдналися дві гілки європейської знаті — Габсбургів і Лотаринґів. Історія роду Лотаринґів сягає ІХ століття, а Габсбурґів ХІ століття. Поява поєднаного роду Габсбурґів-Лотаринзьких веде початок від шлюбу герцоґа Лотаринґського — Франца Стефана І і Марії Терезії з династії Габсбурґів в 1736 році. До цього роду також належало декілька королів і австрійських імператорів, і зокрема передостанній імператор Австро-Угорської імперії цісар Франц Йосиф I, якому, я Вільгельм фон Габсбург приходжусь троюрідним племінником.
Батьком Вільгельма Габсбурґа був австрійський архікнязь (ерцгерцоґ) Карл Стефан Австрійський (нім. Karl Stephan von Österreich) (1860—1933) — син Карла Фердинанда Австрійського і Елізабети Франциски Австрійської. Пізніше, після проголошення незалежності Польщі він прийме польське громадянство і буде одним з кандидатів на польський престол.
Його мати — австрійська архікнягиня Марія Терезія Австрійська-Тосканська (нім. Maria Theresia von Österreich-Toskana) (1862—1933) була дочкою архікнязя Карла Сальватора Австрійького-Тосканського та Марії Імакуляти Борбонської. Марія Тереза одружилася з Карлом Стефаном 28 лютого 1886 року в Відні.


У лютому 1915 закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го полку уланів. Ця військова частина формувалася переважно з українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області). У складі цього полку відбувалося подальше ознайомлення Вільгельма з українцями, до яких він виявляв неабияку прихильність. Під його командуванням та з його ініціативи сотня Вільгельма повністю українізувалася — з її складу були вилучені поляки й угорці, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську мала місце своєрідна трансформація поглядів і свідомості я не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями. Заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення, стверджуючи, що «коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть сміло це робити». Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за патріотизм і любов до України, отримав прізвисько у полку Василь Вишиваний.Братерство і приємні спогади про службу з українцями Василь проніс крізь більшу частину свого життя і навіть пізніше присвятив своїм бойовим товаришам збірку віршів і підписався під нею не як Габсбурґ, а як Василь Вишиваний.

За законами Австро-Угорщини кожен член імператорської сім'ї по досягненні 21-річного віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином в 1916 році Вільгельм Габсбург став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації — Євгеном Петрушевичем. Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської сім'ї виявилась справжнім благословенням. За протекції архікнязя вдалося призначити міністром охорони здоров'я країни — українця Івана Горбачевського.
Детальніше ознайомлення Вільгельма з українськими справами Австро-Угорщини сталося після його знайомства з одним з провідних українських політиків імперії — К. Гужковським. Гужковський був полковником австрійської армії і одним з небагатьох українців, що займав адміністративну посаду в Галичині. Через останнього архікнязь поступово прийшов до розуміння необхідності державного оформлення етнічних українських земель. На цьому етапі мова йшла передусім не про незалежність, а про відокремлення українських земель в складі Австро-Угорської імперії, де вони б мали більше самоврядування і контроль над культурним життям. В цей час також відбувається перша зустріч з урядовими колами країни і, зокрема, головою генерального штабу архікнязем Фрідріхом, стосовно перспективи вирішення українських проблем. Ніяких конкретних обіцянок надано не було, однак завдяки клопотанням молодого Габсбурга уряд почав звертати більше уваги на справи українців.[8]
Згодом Вільгельм познайомився з іншими провідними українськими політиками Австро-Угорщини — Костем Левицьким, Євгеном Олесницьким та Миколою Васильком. Вони, безумовно, підтримували [U]ідею утворення українського коронного краю в межах Австро-Угорської імперії, а допомога і протекція члена імператорської родини наближала їхні мрії до здійснення. Сам Олесницький вважав залучення архікнязя до української справи найбільшим успіхом українських політиків. Передусім, головною проблемою і завданням українців Австро-Угорщини була нейтралізація польського впливу на політику в Галичині, усунення поляків з керівних посад, українізація освіти і зокрема відкриття Українського університету у Львові. Також розглядалося питання об'єднання Буковини з Галичиною в одну провінцію або коронний край, де переважало б українське населення. Проте довгий час вирішення українських проблем не було першочерговим завданням для центрального уряду, тому навіть протекція молодого Габсбурга не мала відчутного впливу на зміну традиційного політичного курсу імперії.

Це коротко про життя з минувшини. Вeчирком, буде трохи української сучасности.

Як "нунсівець" Парубій побився з БЮТівцем у Раді (ВІДЕО)

і шо тут скажеш... :evil:

мало. краще би стінка на стінку пішли. народ хоч би глянув на видовище. а то ніякого сенсу від тої ради нема.

_________________
Scio me nihil scire

Доброго ранку!

Оце сиджу та не спиться, а тут виловив цікаву річ. Важливу річ! Можливо навіть не у нашій темі, але читайте та поговорімо про це:


[COLOR=red]Маніфест середнього класу України [/COLOR]

Привид блукає по Україні, примара середнього класу.

У холодних квартирах разом з маленькими дітьми, під акомпанемент інформаційних помиїв, мільйони українців з жахом чекають нового курсу долара на міжбанку, черговий виплати кредиту за квартиру і машину, а найнещасніші "чекають-не дочекаються" у гості колекторів та оцінювачів майна.

Так, у кредитних муках, вмирає українська мрія про те, кожен, хто вміє і хоче працювати, здатний досягти достатку і жити по-людськи – у своїй квартирі, їздити на своїй машині, мати різноманітне та якісне дозвілля, а відпустку і Новий рік проводити в Туреччині та Карпатах.

Мільйони людей повірили, що вони можуть жити по-людськи покладаючись лише на себе, "забивши" на державу, яка, у свою чергу, давно "забило" на них.

Втім, ні, держава "забила" на своїх громадян тільки у тому, що стосується її зобов'язань перед ними, але використовувала і використовує будь-яку можливість, щоб видоїти останні соки з них.

У цьому немає нічого дивного.

Державу давно контролюють кілька десятків олігархічних сімей. У 2004 році вони переписали Конституцію України під себе. Понарошку вони розділилися на синіх, помаранчевих, білих і сіро-буро-малинових. Так простіше керувати народом – принцип "розділяй і володарюй" ніхто не відміняв.

Тому в Україні ще багато людей, які вірять, що між Віктором ЯНУКОВшЧЕМ і Юлією ТшМОШЕНКО є якась різниця. Тоді як різниця така ж, як між Coca-cola і Pepsi-cola, а суть – синтетика.

Таке ж "покоління pepsi" зараз при владі і в Україні. Таке ж напускне і таке ж синтетичне, а сутність його дій одна – грабіж країни і народу.

Влада ними розглядається як спосіб дерибану всього і вся. Народ – як бидло, яке можна нагнути до нескінченності.

Всі 17 років упирі грабували країну, розповідаючи казки про "бідну Україну". Але хіба можна 17 років грабувати бідну країну? Не можна.

Через казки про бідну країну, вони прикривали ту страшенну нерівність, яка з нізвідки зросла у вигляді великих і малих "Конча-Засп" по всій Україні. Вони крали, а ми вмирали.

Тільки вдумайтеся – без війни населення України скоротилося на 6 мільйонів чоловік! Ми попереду планети всієї за темпами вимирання населення і західні дослідники вже називають Україну країною "мальтузіанського пекла".

Наші "правителі" наче у картині Пітера БРЕЙГЕЛЯ-молодшого "сліпі" ведуть нас у прірву. Вони сліпі у своїй пожадливості і не здатні зупинитися. Тягнеться і тягнеться рука. Перший упав, другий, третій ... а ми покірно йдемо слідом за ними, немов стадо баранів.

Хіба ми хочемо померти? Ні. Ми хочемо жити. Ми навіть надто любимо життя. Хочемо народжувати дітей. Мріємо про силу і гарною країні, з якою будуть рахуватися сусіди і не тільки вони.

Хіба ми барани? Ні.

Багато хто з нас без зв'язків, чиєїсь підтримки, побудували свою маленьку успішну Україну. Без підтримки держави утримуюють батьків. Всупереч державі дають гарну освіту своїм дітям.

Ми взагалі живемо всупереч цій державі. 70% (!) Українців покладаються тільки на свої сили!

Хіба ми не бачимо, куди вони ведуть країну? Бачимо і навіть дуже добре.

Та й важко не побачити, коли черговий мажор-вбивця уникає суду. Коли суддя хвалиться, що є така традиція – "посівати мільйонами" свою посаду. Коли в Холодоморі мерзне добра половина країни, а друга половина з жахом чекає звільнення.

Чому ж ми йдемо як барани за ними, якщо ми точно знаємо, що ми не барани?

Скільки ми ще будемо миритися з цією гидотою, яка через свої мас-медіа нав'язує нам розбрат, страх і безсилля?

Кожен день нам вселяють, що "все пропало, і нічого змінити не можна". Що ми повинні змиритися і ... платити!

Платити за спекулятивні штучки нацбанковскої банди СТЕЛЬМАХА і К!
Платити банкам, які піднімають процентні ставки, коли долар падає, коли євро піднімається, коли валиться ціна на нафту, або коли у банкіра просто виникла сверблячка у лівій півкулі.
Платити за великі і малі прориви Юлії ТшМОШЕНКО.
Платити за апетити олігархів ЯНУКОВшЧА.
Платити за хворі фантазії Віктора Андрійовича ЮЩЕНКА.
Платити даїшниками. Платити пожежникам. Платити бандитам.
Платити придурочним мерам.
Платити МВФ.
Платити Росії.
Платити за відсутність тепла і води. За тупу зовнішню і внутрішню політику.
Нарешті, платити за імітацію того, що насправді вже давно не існує в реальності – ДЕРЖАВш!

Так, ну їх в пень! Навіщо платити нам, якщо це їхня держава. Вона і працює на них.

Вони самі визнають (і брешуть, як завжди, применшуюючи), що секунда діяльності Кабміну коштує 60 докризових корупційних гривень. 3 тисячі 600 гривень – хвилина. 216 тисяч 000 – година. 5 мільйонів 184 тисячі – доба.

І так рік за роком йде перекачування вічнозелених гривень з наших кишень в їхні... Ми платимо податки, а вони купують "Бентлі".

Нееквівалентний обмін якийсь. Нераціонально.

Ми їм 13% прибуткового податку, вони нам інфляцію. Ми їм ПДВ, вони 50% зростання курсу долара!

Вони забули, що ми наймаємо, а не вони нас. Раз вони забули, настав час нагадати.

Ще краще прибрати їх з дороги, поки вони не вбили всіх нас остаточно.

Для цього нам потрібно яка інша держава. Яка буде нашою і стане діяти у наших інтересах. Яка буде прислухатися до нас, і десять раз думати, перш ніж піднімати курс гривні. Яка буде допомагати, а не заважати. Творити, а не руйнувати.

Нам потрібно держава життя, а не смерті. Де діти будуть вчитися тому, як будувати світле майбутнє, а не ревіти над безнадійним минулим. Де будуть святкувати перемоги, а не поразки.

Яка буде досить сильним, щоб вибирати партнерів, а не щоб партнери обирали його. Нарешті, в якому людські вади, і влада будуть не синонімами, а антонімів.

Як, запитаєте ви, хіба таке можливо, хіба ми можемо щось змінити? Хіба що-то від нас залежить?

Не нийте!

У Греції поліція вбила підлітка. Два тижні вся країна на дибах з-за протестів. В Україні за сімнадцять років вбили 6 мільйонів: холодом, голодом, бандитизм, корупцією. У відповідь тільки змогли влаштувати дискотеку на Майдані.

Знову таки, ми забули, що не на дискотеках змінюється хід історії, а в організованих діях громадян. Громадянин – це той, хто здатний усвідомити себе як частину суспільного цілого і захищати його, як самого себе. Той, хто цього не осмислює, залишається гарматною масою, яку ганяють з синього майдану на помаранчевий, а потім навпаки.

А Майдан – не є форма захисту наших інтересів. Скоріше, це форма випуску нашого пару в свисток, який дбайливо підсовуюють синьо-помаранчеві "пепсі".

Ми можемо і повинні захиститися іншими формами протесту. Він може мати різні форми – страйки, блокування і т.д., у тому числі, якщо цього вимагають обставини, із застосуванням насильства.

Звичайно ж, нам з ранку до вечора вбивали в голову, що українці "не такі", що компроміс є найкраща форма співіснування ... Але ці панове лукавлять! Яке може бути співіснування там, де одна сторона має все, а іншим залишають об'їдки, що смердять?

Нас їдять, а ми взиваємо до їх розуму! Не їште нас, будь ласка, не піднімайте долар, ми ж хочемо жити, у нас дітки, а нам у відповідь – терпіть, лохи, платіть і вам воздастся ....

Ну, немає вже! Не можна кликати до розсудливості Людоїда, звертаючись до його людських якостей – їх у нього просто немає!

Він вас не почує, тому що у нього інша система цінностей. Ваш біль – це її радість. Ваша радість – це його біль.

Для вас падіння курсу гривні – це трагедія, для банкіра – це ще 50% прибутку на порожньому місці. Нас взагалі розглядають у контексті оптимізації їх витрат-доходів.

Аж 46 мільйонів голів – як скотину.

Впав, скажімо, прибуток на метзаводі з 300% до 5% – не годиться! Ви – слабка ланка, ідіть геть на вулицю і подихайте там з голоду, а ввечері, якщо пощастить, на ТБ про вас розкажуть повний сумний сюжет.

Савік ШУСТЕР в графіках покаже поважної публіці, як зелена і синя лінії, наче собачки ПАВЛОВА, рефлекторно реагують на словесне говно. Ну, і звичайно, Ольга ГЕРАСшМ'ЮК вас оплачуть. Спи, спокійно, український середній клас.

Тому, раз достукатись до них марно, то, значить, треба діяти. Так, це вимагає зусиль і навіть ризику, але альтернативи немає – або дія, або нескінченна коаліціада до двох годин ночі.

Не хочете дивитися? Відключать газ, а заодно і воду з електрикою. Комунальні катастрофи - обов'язкова складова їх мегашоу.

З чого почати і що робити?

Починати треба з простого. Перш за все, ми повинні почути один одного.

Безсилля й зневіра породжується одинокістю. Людина – істота соціальна і вима гає колективних дій. Саме завдяки колективу ми перетворилися в людину.

Настав час згадати, що людина людині – друг, товариш і брат. Ми повинні зробити перший крок, щоб вийти зі стану дезорганізацію і апатії.

Для цього ми повинні зробити одну просте дію. Назвемо її [color=red]"ДОСТАЛш!". Рівно о 12-00 у понеділок 22 грудня 2008 року потрібно натиснути на клаксон свого автомобіля і потримати його три хвилини. [/color]

У Києві більше мільйона авто, якщо одночасно натисне хоча б кожен десятий – це рев буде чути по всьому місту. Якщо це зроблять в інших містах – почує вся країна.

Якщо це станеться одномоментно, як результат єднання волі сотень тисяч людей – це означає, що не все втрачено. Так народиться перша нота чудовою громадянської симфонії.

Для всієї цієї братії, що перетворила Україну в європейське посміховисько, вона буде носити похоронний характер. Нехай почують крик згвалтованої країни і затремтять, тому що це і буде той самий дзвін, який дзвонить для них.

Для нас це буде перший крок до нового життя. Цей крок ми повинні використовувати для того, щоб сорганізоваться. Така велика акція вимагає довіри з боку зовсім незнайомих людей. Адже відсутність довіри є саме те, від чого наша держава виявилося на краю загибелі.

Природно, що на цьому все не закінчиться, а тільки розпочнеться.

Влада мріє, щоб протести почалися навесні. У цьому є своя страшна логіка. До березня-квітня дві третини боржників за важкими кредитами виявляться нездатними платити за своїми кредитами. У них спробують забрати майно, попередньо помити мізки цинічною пропагандою, погрозами колекторів і просто бандитським рекетом.

Сотні тисяч людей викинуть на вулиці з роботи, і вони будуть чіплятися за будь-яку копійку, аби тільки нагодувати свої сім'ї. Ось вона, лакома здобич, для нових майданмейкерів.

Тому, затягувати з моментом акцій протесту не можна. Кожен втрачений день, послаблює нас, оскільки у нас менше запасу міцності, ніж у зграї олігархів з їх мільярдами.

Потрібно починати тиснути їх тут і зараз. Як мінімум одну акцію протесту потрібно провести перед Новим роком. Для цього потрібно створювати Комітети Опору по всій Україні.

Вони повинні займатися організацією захисту наших інтересів за різними напрямками – починаючи від іпотеки та невиплат за кредитами і закінчуючи організацією самооборони у разі потреби.

Якщо банки перекладають всі кризові ризики на боржників і не хочуть, рівномірно розподіляти втрати, то значить, потрібно перестати платити за кредитами. В кінці кінців, більшість позичальників опинилися у важкій ситуації не тому, що не хотіли платити, а з-за фінансових спекуляцій з доларом (до яких мали відношення багато великі банки).

В усьому світі долар падає, у нас стрімко зростає. Де логіка? На момент початку кризи офіційно в України було 38 мільярдів доларів золотовалютних запасів. Де гроші?

Якщо банки не хочуть входити в ситуацію позичальників, то вони вправі відмовити банкам в їх претензії. Коли ж банки спробують забрати майно боржників, це означає, що за нього доведеться воювати в прямому сенсі цього слова, в тому числі, залучаючи створені загони самооборони.

Звідки вони з'являться? З самоорганізації боржників. Виходу у них все одно немає.

Добре, якщо можна повернутися до батьків, а якщо не можна? З дітьми на вулицю тільки тому, що хтось вирішив накосити за наш з вами рахунок ще кілька мільярдів доларів? У цій ситуації позичальникам нічого втрачати, крім кредитних ланцюгів.

Підсумком цієї боротьби повинно бути поява груп контреліти. Вона сформує принципи нового Української держави. Контреліта не повинна бути причетна до ганебного правлячого режиму у всіх його синіх і помаранчевих проявах.

Її головний принцип – ніяких компромісів з правлячої "елітою". Будь-який компроміс із ними буде формою продовження агонії держави і в сформованих умовах призведе до її загибелі.

В ідеалі, контреліта повинна буде створити партію, яка сконцентрує протестний потенціал на себе. У гіршому випадку, це буде кілька партій, які будуть з різних флангів розривати півздохле тіло Другої напівреспубліки. У боротьбі, що розгорнеться між ними і народиться новий політичний режим.

У цій боротьбі ми можемо виграти, а можемо і програти. Природно, ніхто нам не дасть гарантію перемоги, та й сам пошук гарантій є виправдання свого страху перед змінами.

І все-таки будь-яка спроба вирватися з нинішньої клоаки виглядає краще, ніж безвольне мазохістське споглядання як руйнується те, що нам є дорогим.

В кінці кінців, доля, будучи жінкою, любить сильних і відчайдушних, але для того, щоб завоювати її приязнь потрібно діяти.

Юрій РОМАНЕНКО

P.S. Величезне прохання до журналістів, а також до всіх блогерів, форумщиків та взагалі мереживикам. Поширити цю інформацію на свій розсуд, щоб вона дала максимальний ефект. Давайте будемо на зв'язку і прис'ятимо трохи особистого часу заради спільної справи. Мене можна знайти ЖЖ

Джерело:
http://shan-yan.livejournal.com/ ://: :k|: