Цитата:
yanychar пише:
А тим часом...
все те саме... :cl:
[QUOTE]
Македонія за часів молодотурецької революції, Балканських та Першої світової війн.
Навесні 1908 р. ліві з ВМОРО встановили контакти й розпочали співробітництво з організацією молодотурків. Але праві й далі дотримувалися силової тактики й відкидали досягнуті домовленості про демократизацію ВМОРО та намагалися повністю підпорядкувати її діяльність політиці уряду Болгарії, від якого надходила фінансова і військова підтримка. Праві не визнавали головної програмної вимоги ВМОРО - досягнення автономії Македонії в межах Османської імперії й відверто перейшли на позиції підтримки політики болгарського уряду, метою якої було приєднання краю до Болгарії. Вирішення «македонського питання» на початку 1908 р. значно ускладнилося у зв'язку із загостренням відносин між великими державами. Так, уряд Австро-Угорщини домагався від Порти дозволу на будівництво залізниці Відень - Салоніки, а Велика Британія для зміцнення свого впливу на Балканах претендувала (як і Німеччина) на оренду турецьких островів Фарасан, запропонувавши проект здійснення судової реформи в Македонії та призначення у краї європейського генерал-губернатора. В умовах загострення міждержавних суперечностей на Близькому Сході уряд Великої Британії був змушений піти на зближення з Росією, яка зі свого боку прагнула до розв'язання на свою користь проблеми чорноморських проток. Усе це впливало на розклад політичних сил у Македонії.
У 1 904 р. уряди Болгарії та Сербії уклали таємну угоду, в якій зобов'язувалися чинити опір будь-яким спробам розділу османських провінцій на Балканах. Терени Македонії поступово перетворювалися на арену жорстоких зіткнень між збройними угрупованнями проболгарського, просербського та прогрецького спрямування, а певні території краю час від часу переходили то під контроль Константинопольського патріархату, то Болгарського екзархату.
Молодотурецька революція 1908 р. внесла суттєві корективи в політичне життя як усієї Османської імперії, так і в македонських землях. Салоніки й Бітола (Монастир) перетворилися на центри молодотурецької партії «Об'єднання та прогрес», а вимоги повсталих османських військовослужбовців, зосереджених у Бітолі, знайшли широку підтримку серед македонського населення. У цих умовах бітольський комітет партії молодотурків висунув султану ультиматум щодо запровадження конституційно-парламентського ладу в імперії.
Після ухвалення молодотурками в червні 1908 р. конституції нова влада оголосила загальну політичну амністію, згідно з якою іноземним бойовикам з четницьких загонів було запропоновано повернутися на батьківщину. На заклик лідера лівих Я. Санданського до Македонії з еміграції стали повертатися відомі діячі національно-визвольного руху, а ВМОРО у своєму «Маніфесті до всіх народів імперії» від 31 липня 1908 р. запропонувала припинити всі релігійні та національні чвари. На конференції за участю представників провідних національно-політичних сил у Салоніках у серпні 1908 р. була ухвалена програма демократичних перетворень у автономній Македонії.
Наприкінці 1908 р. ліві на чолі з Я. Санданським створили Народну федеральну партію (НФП), більш відому як Македонська революційна організація (МРО). її лідери виступали проти поділу Османської імперії, оскільки вважали, що коли це станеться, то існуючі етнонаціональні об'єднання будуть підпорядковані великим державам. Тому НФП, згідно зі своїми програмними положеннями, не йшла далі вимоги надання Македонії автономії, яка б забезпечувала права культурного самовизначення македонського народу, а виступала за створення Балканської федерації.
Проте після невдалого контрперевороту просултанських сил (квітень 1909), у придушенні якого активну роль відіграли македонські національно-політичні сили, у політиці молодотурків сталися значні зміни. Саме тоді була прийнята низка законів, які мали негативні наслідки для всіх поневолених народів Порти, зокрема й македонського. Так, невдовзі в краї заборонили будь-яку політичну діяльність, друкарні та редакції газет були закриті, а проти активістів македонського національного руху розпочалися репресії. У зв'язку із початком улітку 1910р. повстання в Північній Албанії у червні-липні молодотурецька влада розпочала в Македонії каральні експедиції з метою роззброєння християнського населення.
Розчарування невтішними наслідками молодотурецької революції для майбутнього Македонії призвело до розпаду ВМОРО. На противагу створеній лівими НФП праві заснували «Спілку болгарських конституційних клубів». Водночас виникли подібні політичні угруповання з македонців прогрецької та просербської орієнтації. Відмова молодотурків надати автономію Македонії та розпочата ними політична реакція спричинили активізацію діяльності «верховістів» і відновлення збройного четницького руху. Відносини між християнами та мусульманами в Македонії загострилися настільки, що в ряді регіонів у 1911-1912 pp. ісламські фанатики вчинили різанину православного населення.
Зростання напруженості на Балканах привело до формування антиосманської коаліції країн, у ході якого розглядалися і перспективи вирішення «македонського питання». Так, сербсько-болгарський договір (березень 1912) передбачав взаємодопомогу у випадку порушення статусу-кво в цьому регіоні та надання автономії Македонії. У болгарсько-грецькій угоді (травень 1912) мова вже йшла про розподіл Македонії залежно від ваги внеску кожної сторони у протистоянні з турками. Підписанням сербсько-грецького пакту (вересень 1912) завершився процес створення Балканського союзу, спрямованого проти Порти.
У жовтні 1912 р. країни Балканського союзу в ультимативній формі зажадали від султана здійснення реформ, надання автономії Македонії та Тракії. Вже на початку Першої балканської війни болгарські війська зайняли Східну Македонію, а сербські -Західну. Македонське населення активно включилося в боротьбу проти османів: або добровільно вступало до лав військових формувань союзницьких держав, або партизанськими методами руйнувало турецькі тилові комунікації, наближаючи бажану незалежність рідного краю.
уПроте всі зусилля та прагнення македонських національно-політичних сил виявилися марними. Після розгрому османської армії учасники Балканського союзу не тільки забули про обіцяну автономію Македонії, а й перетворили ЇЇ територію на яблуко розбрату, оскільки розділ краю, який вже відбувся, не влаштовував переможців. Так, Сербія, якій не дістався вихід до Адріатики, вимагала «у вигляді компенсації» всю Вардарську Македонію. Греція, у свою чергу, вимагала від Болгарії поступитися частиною Південно-Східної Македонії та визнати свої права на Салоніки. Зі свого боку Болгарія прагнула приєднання земель Західної Македонії, які були зайняті грецькими та сербськими військами.
Не домовившись щодо поділу Македонії та підписання спрямованої проти Болгарії сербсько-грецької угоди (травень 1913), вчорашні союзники в червні 1913 р. розпочали Другу (міжсоюзницьку) Балканську війну. За підведеними в Бухаресті підсумками швидкоплинних бойових дій до Греції відходила Південна (Егейська) Македонія - 48,5 % території, до Сербії -Центральна та Західна (Вардарська) - 38 %, а до Болгарії -Північно-Східна (Пірінська) - 13,5 %.
Поділ Македонії вкрай негативно позначився на становищі македонської етнічної спільноти, оскільки штучні кордони роз'єднали її на три частини. Так, у Егейській Македонії відразу розпочалася «деслов'янізація», яка не припинялася впродовж майже всього століття. У результаті цього процесу занепали цілі галузі господарства, а торгівля, яка в цих районах Македонії була зорієнтована на порт Салоніки, відтепер повинна була розраховувати на інші транспортні мережі. Утворення грецько-сербського кордону завдало удару по підгірному тваринництву, закривши шляхи природної сезонної міграції.
На всіх трьох частинах македонських земель після розділу був установлений окупаційний режим, гостро відчувалася нестача продуктів харчування, подекуди населення гинуло від голоду. Уже наприкінці 1912 р. розпочалося переслідування активістів македонського національно-політичного руху, а нова влада стала здійснювати політику асиміляції та денаціоналізації жителів краю. Так, македонців примушували підписувати «декларації», у яких вони записували себе болгарами, греками або сербами; закривалися навчальні заклади, вивозилися пам'ятки культури та інші цінності.
Македонська політична еміграція, яка опинилася в Росії, Швейцарії, Румунії та інших країнах, розгорнула діяльність, спрямовану проти поділу македонських земель та за визнання Македонії незалежною державою. У цей період в емігрантських осередках найбільшого поширення набула ідея утворення Балканської федерації на засадах рівноправності.
На початку Першої світової війни Македонія стала об'єктом торгу між Болгарією та Антантою, з одного боку, та блоком Центральних держав - з другого. За вступ у війну обидві коаліції обіцяли Софії приєднання Вардарської та частини Егейської Македонії. А в Греції, Сербії та Болгарії здійснювалося рекрутування македонської молоді до армій, у складі яких вона мусила захищати чужі інтереси. Проте сербська влада у Вардарській Македонії, здійснюючи примусову мобілізацію македонців до війська, наштовхувалася на спротив призову та масове дезертирство новобранців, які втікали здебільшого до Болгарії. Але там з них створювали (за участю «верховістів») «македонські» чети й відправляли їх на фронт воювати проти сербської армії. Водночас там же була сформована й тридцятитисячна македонська дивізія.
Процес розмежування в македонському національно-політичному русі призвів до його розколу в 1912 р. Праві остаточно захопили домінуючі позиції в керівництві ВМРО, після чого її очолив Т. Александров. Відтоді лідери у ВМРО відверто стали закликати македонців приєднуватися до «визвольного походу» болгарської армії за звільнення македонських земель та приєднання їх до Болгарії. Водночас «верховісти» активізували діяльність по формуванню «македонських чет» та відправку їх на території, зайняті сербськими військами. У свою чергу ліві, які гуртувалися навколо МРО, усіма засобами намагалися протидіяти проявам болгарського експансіонізму в Македонії. Так, Я. Санданський та його прихильники виступали проти діяльності «верховістів» та правих у ВМРО в Егейській та Вардарській Македонії. Задля цього лідерами лівих був навіть розроблений план усунення царя Фердинанда як «натхненника болгарського експансіонізму». І хоча реалізувати задум так і не вдалося, ворожнеча в македонському національно-політичному русі досягла трагічної межі. Так, 22 жовтня 1915 р. в Піріні на замовлення керівництва ВМРО було вбито Я. Санданського.
Переважна більшість македонської політичної еміграції на початку Першої світової війни підтримувала ідею створення автономної Македонії у складі Балканської федерації. У Швейцарії діяло «Македонське товариство незалежної Македонії» на чолі з І. Коцаровим, яке намагалося довести урядам великих держав думку, що «Македонія не може бути поділена між Болгарією, Грецією, Сербією, а може належати лише самим македонцям». Однак керівництво Антанти залишалося байдужим до таких закликів.
Вступивши у війну на боці блоку Центральних держав, Болгарія окупувала всю Вардарську та частину Егейської Македонії. На теренах Західної Тракії утворився Салоніцький фронт. На захоплених територіях уряд Болгарії створив так звану «Македонську воєнно-інспекційну область», оголосивши окуповані землі болгарськими та поділивши їх на дев'ять округів. Будь-які міркування стосовно надання автономії Македонії розглядалися виключно в контексті тверджень про її «болгарську приналежність».[/QUOTE]
:D а чо, дууже важливо...