"4 березня 2010 р. учасники мітингу в Сімферополі виступили з вимогою реалізувати волю громадян України, виражену на референдумі 17 березня 1991 року, щодо входження України до союзної держави з Росією і Білоруссю.



Цього дня на мітингу активісти ПСПУ та молодіжного фронту "Прорив" спалили підручники з новітньої історії України."



У Криму спалили підручники з історії України

_________________
І-і-і-йо-о-ой!!!

Проженемо за Волгу
Смердячу кацапню,
І більше не допустимо
Подібную х...ню!

таке уже було

_________________
Scio me nihil scire

Значить і це ще буде...

_________________
І-і-і-йо-о-ой!!!

Проженемо за Волгу
Смердячу кацапню,
І більше не допустимо
Подібную х...ню!

"Тож про те, що робили вчителі, прислані на Захід України, як довго існувало націоналістичне підпілля на Сході і як боролася з ним радянська влада, нам розкажуть чекістські документи про Андрія Андрійовича Ющенка.
Він тричі у своєму житті перетинався з радянськими органами державної безпеки. Вперше - ще зовсім молодим 18-річним хлопцем. Про першу трагічну зустріч маємо дуже небагато інформації, проте її достатньо, щоби спростувати сумніви деяких журналістів щодо факту засудження сталінським режимом і наявності політичних підстав для цього.
У довідці управління МВС у Сумській області від 15 січня 1954 року вказано, що Андрій Ющенко "В 1937 році в м. Баку був засуджений трійкою НКВД за злочинну діяльність". "Трійка" НКВД займалася політичними злочинами проти радянської влади або вчинками, які вона саме так інтерпретувала. У подальшому чекісти неодноразово фіксували антирадянські настрої Ющенка.
Друга зустріч відбулася після завершення Другої світової, у процесі так званої фільтрації, коли радянські органи безпеки перевіряли обставини його перебування в полоні. Подана Андрієм Ющенком інформація не викликала сумнівів у чекістів ані відразу у 1945 році, ані згодом. В усіх документах з 1948 року до середини 1950-х згадується про ув'язнення в нацистських таборах.
В уже цитованій довідці МВС зазначалося: "30 липня під м. Мінськ потрапив у полон німецько-фашистських військ. Чотирнадцять разів перекидався з табору в табір на території Польщі, Німеччини, Чехословаччини, Франції. Утримувався в таборах "4-Б", "304", центральний табір гестапо в м. Вольф, Нюрнберзька тюрма, табір "13-Д" Освєнцим та інших, а згодом в м. Флесембург (так у документі, правильно "Флоссенбург" - В.В.) звільнений американськими військами, де вступив на службу до американської армії, використовувався для виловлювання решток німецьких військ "СС" і співробітників гестапо".
Тож навіть чекісти, які, як ми побачимо згодом, справді хотіли посадити за ґрати Андрія Ющенка, не опустилися до сумнівних фантазій окремих журналістів, які поставили під сумнів табірне ув'язнення або навіть приписали Ющенку роль співробітника нацистів".
Історія з грифом "Секретно": Бандерівець Ющенко
Історія з грифом "Секретно": Бандерівець Ющенко. "Хитрий" проти чекістів

_________________
І-і-і-йо-о-ой!!!

Проженемо за Волгу
Смердячу кацапню,
І більше не допустимо
Подібную х...ню!

"Сьогодні Окружний адміністративний суд міста Києва підтвердив законність указу Президента України Віктора ЮЩЕНКА про визнання воїнів Організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА) учасниками боротьби за незалежність України.

Про це УНІАН повідомили у прес-службі партії «Наша Україна» з посиланням на представника В.ЮЩЕНКА у суді В’ячеслава МАРТИНЮКА.

Він розповів, що суд не задовольнив позов лідера ПСПУ Наталії ВІТРЕНКО про нібито незаконність прийняття цього указу.

«У даній справі позивач Наталія ВІТРЕНКО намагалася обґрунтувати нібито незаконність прийняття ЮЩЕНКОМ указу про вшанування борців за незалежність України. Однак суд виніс законне обґрунтоване рішення і підтвердив абсолютну правомірність цього указу», - сказав В.МАРТИНЮК.

Як повідомлялося, 5 липня Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалив рішення про залучення В.ЮЩЕНКА як третьої особи на стороні відповідача у справі скасування згаданого указу.

В.ЮЩЕНКО видав указ про вшанування борців за незалежність України 28 січня 2010 року.

Крім вояків ОУН і УПА, борцями за українську незалежність було також визнано членів формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Української головної визвольної ради й інших військових формувань, які боролися за незалежність України."
Ющенко виграв суд у Вітренко

_________________
І-і-і-йо-о-ой!!!

Проженемо за Волгу
Смердячу кацапню,
І більше не допустимо
Подібную х...ню!

не знав куди написати, поки що напишу тут.

Про річниці всяких Сталінів-Гітлерів згадують, про річницю з дня народження В'ячеслава Чорновола забули



В'ячесла́в Макси́мович Чорнові́л (*24 грудня 1937 с.Єрки,Черкаської області — †25 березня 1999, Бориспіль,Київської області) — літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу.
Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаганду» (1967—1969, 1972—1979, 1980—1988).
Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні.
Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки.

Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району, тоді Київської області в сім'ї вчителів.

У радянські часи сім'я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув'язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім'ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи. В'ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов'язана майже річна перерва в навчанні 1958 року (узявши річну відпустку, їздив на будівництво домни в Жданові (Маріуполь), де працював спочатку теслярем, потім — у виїзній редакції газети «Київський комсомолець»). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка», ще донедавна забороненого письменника.

З липня 1960 до травня 1963 років В'ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.

У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж, — безробіття, обшуки й допити.

Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача». За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. Під час відомої страхітної загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують знову — попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання.

На початку 1978 року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі — постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв'язня в таборах (1977—1978) під назвою «Тільки один рік». Від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти. 1978 року прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи.

У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.

У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв'ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв'язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.

Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років.

11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема «Декларації принципів Української гельсінської спілки», яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. В'ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу — написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо «Свобода», а також розповсюджувалися самвидавом.

25 березня 1999 року В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль—Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе. В. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Пізніше внаслідок серцевого нападу помер один з трьох пасажирів «КамАЗу».

Соратники В. Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають його загибель політичним убивством.

На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано Чорновола на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 1).

Детальніше на ВІКІ



Ось таких героїв треба пам'ятати і шанувати, хоча Тартак на цю тему вже колись говорив...

_________________

Знайшов таку інформацію. Оскільки для об'єктивності потрібне вивчення обох сторін, а ця тема постійно замовчувалась:

Полет в Полтаву заставил Гитлера пересмотреть свои расовые взгляды



1 июня 1942 года Адольф Гитлер прилетел в Полтаву. Аэродром под городом плотным кольцом окружило подразделение СС. Встречали фюрера лишь высокие армейские чины.

Полтавщину немецкое командование на то время считало одной из своих самых безопасных тыловых зон. Весной 1942-го в Полтаве расположились штабы группы армий "Юг", которым командовал генерал-фельдмаршал Федор фон Бок, и шестой армии генерал-лейтенанта Фридриха Паулюса. Сюда же из Берлина передислоцировались спецгруппа "Цеппелин" и карательные отряды дивизии СС "Мертвая голова". Осел здесь и специальный центр немецкой разведки "Орион".

Гитлер прилетел личным четырехмоторным "Кондором" фирмы "Фокке-Вульф". Он мог развить скорость до 340 км/ч. Выше 4-5 км не поднимался — фюрер плохо переносил высоту. В самолете каждого пассажира обеспечивали кислородной маской. Гитлер сидел в специально оборудованном кресле с парашютом. Если бы самолет подбили, мог нажать кнопку и через сделанный на такой случай люк скатапультироваться с сидением. Во время полетов в прифронтовую зону "Кондор" фюрера сопровождало до 10 истребителей.

"Самолет очень просторный, чрезвычайно скоростной. Внутри все очень скромно, ни малейшего намека на роскошь, — записал в тот день стенографист немецкого лидера Генри Пикер. — Единственное, что отличало место Гитлера от остальных сидений в самолете, — установленный перед ним письменный стол. У всех прекрасное настроение, и это — лучшее свидетельство наших военных успехов". Как раз закончилась битва под Харьковом, которая длились с 17 по 28 мая. Взяли в кольцо и разгромили более чем 250-тысячное группирование советских войск.

В поездках фюрера охраняло специальное подразделение "Лейбштандар Адольф Гитлер", укомплектованное специально подобранными эссэсовцами. Лицам, которые должны были сопровождать лидера, о выезде сообщали за час до этого — ради большей безопасности. Ездил Гитлер автомобилем "мерседес" с двигателем 150 конских сил или вездеходом марки "Штеер". Оба были бронированы, с пуленепробиваемым стеклом, оборудованы мощными прожекторными фарами. В ночное время могли ослеплять всех, кто ехал навстречу. Это делало невозможной прицельную стрельбу по машинам. Автомобили доставили Адольфа Гитлера, генерал-фельдмаршала Вильгельма Кейтеля и других высоких чинов в штаб фон Бока в центре Полтавы.

— Это здание, где был штаб группы армий "Юг", расположено напротив теперешней облгосадминистрации на углу улиц Фрунзе и Октябрьской, — рассказывает 72-летний Виктор Ревегук, доцент кафедры истории Украины Полтавского педагогического университета. — По приезде Гитлера там провели совещание генералитета — разрабатывали план летнего наступления. Сохранился и балкончик на втором этаже. С него Гитлер выступал перед немецкими солдатами.

После поражения под Москвой немецкое командование потеряло возможность наступать одновременно на всех стратегических направлениях. Поэтому главную летнюю кампанию 1942 года решили провести на южном участке фронта, чтобы получить доступ к нефти, сырью, продовольственным ресурсам. Докладывал фельдмаршал фон Бок. На совещании фюрер сказал фразу, которая вошла в учебники по истории:

— Если мы не приберем к рукам Майкоп и Грозный, я вынужден буду покончить с войной.

Обсудив сроки и план действий на Восточном фронте на летний период, Гитлер со свитой полетел в Финляндию на именины маршала Маннергейма. По другой версии, в "Волчье логово" — свою главную ставку в Восточной Пруссии. От полтавских старожилов можно услышать, что когда автомобиль с фюрером ехал по центральной улице к аэродрому, тот якобы остановил машину и угощал конфетами детей и женщин. Немецкая кинохроника, освещая тот визит Гитлера в прифронтовую зону, этого не зафиксировала.


Фото с Гитлером на память

Писателя Уласа Самчука в тогдашней Полтаве поразило, что местные девушки охотно ходили по улицам под руку с немецкими солдатами и офицерами.

"Тут слово "немец"стало названием воина, как было когда-то "москаль", — вспоминал. — И было здесь тех "немцев" довольно много, и видимо, их здесь никоим образом не чуждались. Много меньше, чем было там, например, во Львове, где для девушек "ходить с немцем" считалось нарушением определенных национально-этических принципов, а тут это делалось так же просто, как и лузгание семечек".

Генри Пикер по возвращении в "Волчье логово" записал: "За обедом шеф рассказал, что полет в Полтаву заставил его несколько пересмотреть свои расовые взгляды. В Полтаве он видел столько голубоглазых и белокурых женщин, что даже подумал, — вспомнив фото норвежек или даже голландок, которые передавали ему вместе с просьбами о браке, — не стоит ли вместо того, чтобы говорить о распространении северного типа, затронуть вопрос о необходимости распространять южный тип в наших северноевропейских странах". После войны свои записи Пикер издал книгой "Застольные разговоры Гитлера".

Есть свидетельства, что в лесу под Лубнами летом 1942-го планировали построить ставку фюрера. Возможно, поэтому в мае того года советские войска активизировались в районе Лубен, отчитывалась немецкая разведка. В квадрате Миргород-Зиньков-Гадяч-Лубны высадилось несколько групп парашютистов. На их поиск и обезвреживание бросили полицию, жандармерию, резервные войска.

Уже в июле 1942 года у генерал-фельдмаршала фон Бока возникли споры с Гитлером: критиковал распыление группы армий "Юг" на Сталинградское и Кавказское направления во время летнего наступления. 15 июля фон Бока отстранили от командования южным участком Восточного фронта и отправили в "резерв фюрера". Официальная формулировка — по болезни. До конца Второй мировой он больше не принимал участия в боевых действиях.

Из почти 350-тысячной шестой армии Фридриха Паулюса, разгромленной через восемь месяцев под Сталинградом, после войны живыми домой вернулись с шесть тысяч солдат.

Николай МАРЧЕНКО
Джерело: Gazeta.ua
Передрук: crime.in.ua

P.S. ні кого не закликаю до нацизму/комунізму, але це частина нашої історії, хоч сумної, але її варто знати, щоб не повторити

_________________

_________________

типу у когось були сумніви .... вони такі словяни, як ми турки ...

_________________



jedem das seine... Dienst ist Dienst und Schnaps ist Schnaps!

Молдова ввела заборону на комуністичну символіку

Прийнятий молдавським парламентом закон засуджує тоталітарний комуністичний режим у Молдавській РСР, що «скоїв злочини проти людства», а також забороняє використовувати на території республіки комуністичні символи, зокрема зображення серпа і молота.



Парламент Молдови офіційно засудив комуністичний режим і заборонив комуністичну символіку. Відповідний законопроект був прийнятий на засіданні 12 липня.

За нього проголосували 53 депутати від правлячої коаліції, а також незалежний депутат Міхай Годя. Проти голосували представники опозиційної Партії комуністів республіки Молдова, а також депутати від Партії соціалістів і представники депутатської групи під керівництвом Вадима Мішина (нещодавно вийшли з компартії, але при цьому залишилися в опозиції).

Законопроект був запропонований Ліберальною партією Молдови (однією з партій, що входять у правлячу коаліцію). Він заснований на роботі комісії з вивчення «тоталітарного комуністичного режиму», створеної в 2010 році.

Документ «засуджує тоталітарний комуністичний режим в Молдавській РСР, який скоїв злочини проти людства, а також дії всіх осіб, які брали участь у скоєнні злочинів комуністичного режиму».

Окрім того, законопроект забороняє використовувати на території республіки комуністичні символи (як приклад згадані серп і молот). При цьому уточнюється, що заборона поширюється тільки на використання цієї символіки у політичних цілях. Також заборонено «пропагувати тоталітарні ідеології».

У Молдові при владі перебуває ліберально-демократична коаліція, що складається з кількох партій. Найбільшою опозиційною партією є Партія комуністів республіки Молдова, очолювана колишнім президентом Володимиром Вороніним. Символами ПКРМ є серп і молот, а також розкрита книга.

Для того, щоб набути чинності, закон про заборону комуністичної символіки повинен ще пройти затвердження у президента. Щоправда, навіть якщо глава республіки поверне документ до парламенту, депутати можуть прийняти його повторно (і в цьому випадку президент буде зобов'язаний його підписати).

Джерело: zn.ua За матеріалами: Лента.ру

_________________