...Досить цікаво описує своє бачення всього що зв"язане з Україною сьогодні, і дотого ж з різних як намій погляд кутів - таких як позитивних і негативних...
Для затравки пропоную прочитати ось таку парочку робіт.....
Quote:
НЕМОВЛЯТА ГРшЛЬ
Українці єдина в світі нація що прагне до знищення всіх українців.
Росіяни бачили нас як добру робочу силу, німці як надійну охорону, американці як можливий плацдарм, а британці як дивну екзотику. Тільки українці "бачать один одного виключно у труні". Можливо, це якесь рідкісне сексуальне збочення, або давня національна традиція.
Коли наші славетні гетьмани, побивши поляків, взялися правити українцями, одразу настала "Руїна". Хрещеного люду майже не було, а хто бажав лишатися живим, тікав до московського царства. Згодом завдяки іноземним окупаціям українці потроху розмножились. Наші громадяни були настільки обурені цим фактом, що злякали навіть мужнього Шевченко. Бідний поет сумно зазначив "гірше ляха свої діти", та нічого вдіяти не зміг. Як справжній патріот він теж любив Україну... без українців.
Прикопавши Тараса на Дніпровій кручі, ми довго чекали нагоди як помститись собі за присутність на білому світі. Коли прихильника українського розмноження - багатодітного царя Миколу - нарешті розстріляли наш народ хутко взявся до діла. За право нищити українців боролися десятки національних урядів та політичних течій. Кращі представники української інте볥енції робили все необхідне для розвитку антилюдських режимів. Коли багатомільйонна озброєна українська нація вже була готова прийняти криваву навалу більшовизму - триста "підступних" студентів хотіли завадити нашому щастю. Та їм це не вдалося. Небезпечних підлітків ми також прикопали на Дніпровій кручі і розпочали широкий наступ на українські людські ресурси.
Нам особливо поталанило коли московському грузину захотілося українського хліба. Наші рідні селяни з такою радістю показали комісарам де сусіди ховають зерно, що за короткий термін вимерло десять мільйонів. Однак досягти своєї мети нам так і не вдалося. Українці знов намагалися заводити дітей і псували своєю присутностю настрій українцям. Навіть підірваний Чорнобиль не поліпшив ситуації. Кривавий атилюдський червоний режим стояв на заваді українським національним інтересам.
Наша доля нас довго цуралась та нарешті ми взяли Україну під власний контроль. І настало свято "ізбієнія младєнцев"!
З перших днів встановлення української влади наше населення втратило бажання мати дітей. Десять років найкращі народні обранці та коханий уряд катували нас за класичними взірцями жорсткої порнографії. Нам зв'язували руки , затикали рота, били кийками, мочились нам на голову, топтали у багні, стригли наголо і смалили шкуру. Населення швидко змарніло, постаріло і вже почало вимирати. Затихли села та міста, не стало вагітних жінок, - куди не пійдеш, скрізь пустеля.
Начальство охопила радість! В столиці проводили військові паради, пускали феєрверки і розливали безкоштовне пиво всім, хто ще залишився живим. Та незважаючи на святковий настрій, українці вимирали надто повільно. Про стан цієї справи ми дізнавалися щодня по радіо, де кожен ранок починався страшними гіркими словами - "Ще не вмерла Україна".
Прігничені цією звісткою депутати, уряд та чиновники бігли на робочі місця, намагаючись що-небудь вдіяти. Здавалось, ще трохи зусиль і українців не стане зовсім. Та щоранку лунали сумні новини - "Ще не вмерла Україна".
Наша еліта впадала у відчай. Почалися суперечки і чвари. Кожен почав доводити, що тільки він знає, як ліпше нищити українців. Народ розгубився не знаючи кому ж довірити таку важливу справу. Політична криза затягнулася, спливав час і населення знов почало розмножуватись. Знову зявились вагітні жінки, загриміли дитячі коляски, пихато запищали немовлята.
Український уряд здригнувся від жаху. Найкращі державні аналітики бігали коридорами і сушили голову, як вийти з цієї ситуації. Раптом помітили, що любителі народжувати українських дітей дуже полюбляють памперси. Адже з пелюшками возитися тяжко, діти не сплять і нерви псуються задурно. Український уряд терміново розпочав каральну операцію. Кожен, хто бажає купити памперс, мусить сплатити величезний, принизливий податок. Щоб кожна несвідома "гадюка" пам'ятала - аборт зробити дешевше. А для свідомих бездітних громадян залишили дешеву горілку, цигарки та гральні автомати.
Щоб якось повсихали ті, хто вже народився, обклали податком дитяче харчування, а засоби проти вагітності роздаються майже безкоштовно.
Уряд як завжди повів себе нерішуче. Замість поголовної кастрації всього українського населення він нав'язує економічний геноцид.
Рано чи пізно ми знайдемо справжніх національних лідерів, які візьмуться за справу радикально. І одного разу по радіо весь світ почує приємну новину "Вже померла Україна, і слава і воля, бо нарешті українцям усміхнулась доля".
Quote:
СПРАВКА ЗЕМЛЕМЕРА
шстория мира ― это победа Человека нал Землей. ш только история Украины ― это победа Земли над Человеком.
От Бога всем досталось понемногу: немцам ― колбаса, французам ― лягушки, британцам ― королева, неграм ― бегемоты, индусам ― точка на лбу, а украинцам ― третья часть всех запасов чернозема.
Этим примечательным фактом мы часто и нагло гордимся, упуская из виду, что изобилие в таких масштабах равноценно катастрофе. Голуби, живущие на элеваторе, от тяжести раскормленного тела теряют способность летать и служат пищей всем, кому не лень.
Конечно, с виду мы не похожи на людей, избалованных сладким и жирным. Однако сытость у нас в крови. С каменного века люди, проживающие на территории Украины, могли не думать о завтрашнем дне. Кочевнику и земледельцу здесь редко приходилось отдыхать, потому что редко приходилось напрягаться. Всего было вдоволь, и жадность у нас определялась позой тела. Кто хотел больше ― тот на карачках стоял дольше.
шзлишек продуктов у нас порождал целые общины ленивых романтиков. Можно было годами, почесывая пузо, любоваться звездами где-нибудь на Запорожье и думать о вечном...
Эту лавочку тихо прикрыли, но романтиков меньше не стало. Ситуация напоминала застольную сцену: водка, салат, колбаса и реплика: "Ребята! Зачем нам ходить на улицу, у нас же все есть".
Стратегия выживания, в прямом смысле, лежала под ногами. Семьями и в одиночку украинцы могли спокойно жить на отдаленных хуторах, не испытывая нужды в соседях. Плодородие земли и замкнутое натуральное хозяйство гарантировали длительную автономию. Общинная жизнь для нас была вынужденной мерой для совместной обороны и, как правило, весьма непрочной.
К примеру, у древних египтян без совместного общинного труда на урожай рассчитывать не приходилось. Строительство оросительных систем требовало усилий множества людей и организаторских талантов. Отсюда вытекали порядок, бюрократия, империя, пирамиды и прочая дрянь, от которой романтики дохнут.
шменно этого добивались большевики в 33-м. Ведь главное чудо советской империи ― не полет человека в космос, а умерший от голода украинец. Грандиозность этой операции поражает воображение. На огромной территории в каждый дом, сарай и ямы врывались люди с целью забрать даже помои. Это мистика в чистом виде. Украинцам доказали, что надежда на силу земли не спасает, а гробит.
Уроков мы не извлекли. Нас радует не консерватория, а домашняя консервация. Наше массовое выживание на шести сотках без применения спецтехнологий ― оскорбительный вызов всему цивилизованному миру. Нам начихать на все валютные фонды. Для украинца валюта ― это не цифры в компьютере, а запасы в погребе. Ядерное наследство здесь, конечно, ни к чему... Нация определилась ― лучше летом ползать на карачках, чем зимой ходить в штыки. Каждый сажает, что может: американцы ― наших премьеров, а мы ― картошку. Причем картошку у нас сажают все, начиная с министра культуры и заканчивая прачкой.
Это явление давно вышло за пределы разумной необходимости. Украинское огородничество превратилось в своеобразный культ с ритуалом жертвоприношения. Когда, не считаясь с расходами, состоятельные люди нанимают рабочих следить за фамильными грядками, ― это уже не издержки человеческого фактора, а зловещий триумф чернозема.
шсточник изобилия сделался причиной нашей болезни. Прямо посреди огородов мы строим космические корабли, на которых некуда летать, собираем танки, на которых не воюем, и воспитываем гениальных людей, в которых не нуждаемся.
Весь мир порывается туда, где еше не был. ш только нам хочется туда, где нас уже нет: на теплый, утопающий в зелени хутор, где будут "мама молодая и отец живой". Мы, ленивые набожные романтики, крылатые бездельники земного рая, не можем поверить, что земля нам давно не помощник. Польские и турецкие труженики, которых мы регулярно вешали, сегодня выглядят сильнее нас. Неужто и в самом деле труждающийся достоин пропитания? А нам так долго верилось, что пропитания достойны только мы!
Где-то за пределами Украины на камнях, песке и болоте выросли страшные сказочные царства, в которых за деньги тепло и вода... Они желают, чтобы и мы заплатили. Как будто украинцы способны забыть тысячелетнюю Божью благодать ради занятий кредитными процедурами.
Мы же понимаем, что суетный труд не для нас, и, если вареники сами в рот не залетают, значит, погода нелетная.
Сдаваться нельзя и терпеть бессмысленно. Остается землю закатать асфальтом и начать новую жизнь. Морковка расти не будет... Зато романтики смогут ходить строем, рисовать мелом и кататься на роликах.
]]>