18+
]]>
Ми випали із червня,
як літери зі старих абеток і словників,
ми занурилися в липень, як у теплу річку,
запали в нього, як у сон.
Рухаючись однією з тих південних доріг,
що встелені під кінець літа перестиглими абрикосами,
я впізнавав перехрестя,
залізничні насипи і переїзди,
дерева в лісосмугах,
поля і балки,
ящірок і птахів,
мости,
всі ті місця, де колись стояв і ловив попутки.
Нам сказали, що ми йдемо до озера,
там зробимо привал,
переночуємо,
а вранці кожен із нас вирушить своєю дорогою.
Вечір спокійно і поволі переплавився в ніч,
ніч плавно перетекла у ранок.
Прощання було коротке,
всі зібрали свої речі і розійшлись,
не оглядаючись.
Тільки в кожного в голові, напевно, звучали слова провідника:
«Смерть — книжка, про яку всі говорять,
проте ніхто не читав.
Запрошуємо».
Опинившись на самоті,
я зрозумів, що від початку був сам,
кожен, гадаю, зрозумів.
Кожен зрозумів, що нічний вогонь був останнім теплом,
яке вони відчули,
що далі буде тільки дорога
і вічна студінь.
Ми зупинятимемося в незнайомих містах,
будем знайомитися з новими людьми,
інколи зустрічатимем старих друзів та знайомих,
продовжуватимемо жити так, як жили до того ранку,
але тепер нас оточуватиме тиша —
жодних слів,
жодних мелодій і ритмів.
Тиша,
мерзла тиша
і теплі речі в похідному наплічнику.
Мирек Боднар, «Пожертва на світло»
]]>
Жовтий змій вогняний лежить на даху костелу.
Сад за домом шумить. Шум подібний на голосіння.
Завтра вийдеш у сад, а він тобі не зацвіте.
Завтра глухо тобі співатиме дзвін великих пожеж,
завтра річка твоя закипить і стане кривава.
Сни тривожні над ранок, і ранок тривожний теж.
На листку винограду завмер величезний равлик.
Завтра вийдеш на станцію – потяги, поспіх, пил,
так бентежно, неначе війна.
Між чужих усіх
заговориш до когось – у голосі скрипне сіль.
І велика пожежа на серці.
А поки – спи.
Катерина Калитко, із поетичної збірки «Катівня. Виноградник. Дім»
]]>
Цей час, що трансформується в сюжет:
Дві ери, дві епохи, два Майдани,
І дві країни…ніби з двох планет.
Автобуси, міліція, кордони,
І клунки з "тормозками" у руках,
Забуті і недіючі закони,
І навіть різне небо у очах.
Хтось хоче бути в небі зорельотом,
І прогоріти свій короткий вік,
А куликам достатньо і болота,
Болотом завжди хвалиться кулик…
Одні летять, бредуть, чи доповзають,
Змішавши в серці людяність і лють,
І їх пакують, в'яжуть, закривають,
Їх вже вбивають... а вони все йдуть.
А мешканців прилеглої планети,
В Маріїнський… В Потьомкінське село…
Їм напинають правильні намети,
Проводять воду, світло і тепло.
Одні лежать рядами на підлогах,
Вслухаючись у шум нічних атак,
І вороном чатує на дорогах,
Надійний друг "тридцятих" - автозак!
А іншим з польової кухні кашу,
Гарячий чай і блоки сигарет,
Стоять на двох майданах наші й наші,
Та виглядає, ніби з двох планет.
Поділені водою з водометів,
Затягнуті в лиху, погану гру,
Поділені брехнею в Інтернеті,
Поділені межею по Дніпру.
Поділені коктейлем, що палає,
І чорним димом відшумілих шин,
Поділені…Доведені до краю,
Розділені Отець і Дух, і Син…
Осліплені, замиті кров'ю очі,
І кулі, що влучають в об'єктив,
Плач матері, і зойк грудей дівочих,
Два місяці пустих…порожніх слів…
Заяви, маніфести, протоколи,
Скінчились між "Динамівських" колон…
Згорів портрет філософа футболу,
Накривши тілом рідний стадіон.
Бо з двох боків підвозяться набої,
І гострить брат на брата чорний ніж,
Моя країно, все це не з тобою,
Вщипни себе, бо, мабуть, ти ще спиш.
Красуне спляча…скільки ти проспала,
Того,що в світі доброго було,
Закресли день, коли ти дозволяла,
Корону одягнути на чоло.
Ти припиняєш буть смиренним птахом,
Скажи це всім, забудь тваринний страх:
Що той, хто сам себе назвав монархом,
Відповідати має, як монарх.
За те, що відстояли на колінах,
За тих, що вже не мають вороття,
За те, щоб пожила моя країна,
Не на Майданах, а одним життям.
Щоб молячись за скам'яніли "душки",
Кучкуючись, як мухи в молоці,
Пішли на вік в тумани "простітушки",
Стискаючи дві сотні у руці.
Щоб після щирих слів святого Папи,
Про істину возведену на трон,
Голубку білу не хапали лапи,
Розлючених і жадібних ворон…
Петро Мага
]]>
Час безпрєдєлу вже минає ...
Хтось скаже митя - далі чеше чуш ,
То митя знає ,що він право має ,
Писати те що хоче ,но не за мус .
Час безпрєдєлу вже минає ...
Канати вже затянуті давно
Душа з душею побратались
Бо жизнь вже гірша за лайно .
Я бачу кожну ніч той сон прекрасний ,
Де ми без страху міліонами йдемо ,
Боротись за закони нові чесні
Як свої гроші повертаємо .
У сні ,я бачу каруселі ,
Та ми не повертаємо туди ,
Ми йдемо не засмучені ,а веселі
Бо час покликав нас сюди .
Ось , червоніє пика з переляку ,
Кричить ,пищить ,як дикий свин ..
А ми ту пику в каталашку
Міліціонер ,то український син .
Ось друга пика - гроші пропонує....
Та проситься в нове життя .
Ми гроші свої забираєм ,
А пику шлем в москальське забуття .
Третя ,четверта ,п"ята пика ,
Уже хотіла бігти за кордон ,
Сусіди кажуть цім всім пикам ,-
Ідіть назад ,з своїм баблом .
І от всі пики вже сидять по "кабінетах" ,
І біля Юлі грають у "тук-тук" ,
І знає Юля чий то стук ,
То стук старих брехливих рук .
А далі в сні ,все йде рікою ....
Закони нові , і роботи не початий край ,
І навіть діти заробляють гроші ,
Бо в Україні новий рай .
(от такі сни у миті,
часом дивні ,
часом розмиті ,
та поки сни є в миті ,
то хоч би снами будем ситі .)
]]>
Ось одних з них:
Галина Удовиченко, м. Першотравенськ
Гордість за друга
У ясну погожу днину
ЙШЛИ п'янички раз удвох.
Перший ледь тримався тину,
Другий ліз «на чотирьох».
Скільки так плелись, не знаю,
Та пита брат брата:
«Ти мене хоч поважаєш?
Хотів би я знати.»
А дружок лежить в калюжі,
Пряде головою: «
Та я зараз, милий друже.
Пишаюсь тобою!»
]]>