Оксана Забужко: Мене непокоять морди при владі, але ще більше – непритомність націїКоли ми домовилися про інтерв’ю, пані Забужко запросила до себе додому. Її сталінка виглядає доволі скромно, видно, що письменниця за речами не ганяється. Єдине, чому вона приділяє велику увагу, – це книжки. Ними заставлені коридор, кімнати… Ми всідаємося на кухні, пані Оксана спритно готує чай…
ШКОДА, ЩО ВИННИЧУК У 60 РОКІВ ПРОСЛАВИВСЯ ТАКИМ ВІРШИКОМПані Оксано, чи справедливо, на вашу думку, присудили цьогорічну Шевченківську премію Мідянці та Рутківському?Це дуже гарні автори! При всьому моєму принциповому несприйнятті Шевченківської премії як успадкованого від УРСР державного інституту мушу визнати, що вперше за багато років рішення Шевченківського комітету не викликає жодних сумнівів, підозр у корупції, нечистих намірах, закулісних іграх тощо. З чим нас усіх і вітаю – і лауреатів також.
Хай це фінансово й не бозна-яка винагорода, але їм її не соромно буде прийняти, – а публіка бодай у такий спосіб почує імена, варті ширшого визнання, ніж вони мали досі. І – є надія – прочитає їхні книжки.
Хоча письменник – не державний чиновник, найбільш авторитетні мистецькі премії у вільній країні мають бути незалежними від держави!
В інформпросторі зараз набув поширення вірш Юрія Винничука «Убий пі…са». На вашу думку, так етично висловлюватися щодо сьогоднішньої влади?Я не бачу особливої різниці між цим віршем і відомою футбольною кричалкою «Спасибо жителям Донбасса…»
Яка мотивація була в тих, хто наслав міліцію на Винничука, не знаю, але цим вони знову порушили цю саму тему… І якщо в Януковича такі друзі, то й ворогів не треба. Тепер уже справді весь Інтернет це читає, і воно міцно утвердиться в суспільній свідомості.
А щодо самого вірша… Знаєте, мені навіть дещо шкода Винничука, тому що в нього є направду гарні твори, є прекрасні оповідання (дуже люблю його ранні оповідання), він чимало доброго зробив для популяризації нашої забутої культурної спадщини, – і в результаті в шістдесят років отримати всенародне визнання як автор віршика, що його міг би написати будь-який шістнадцятирічний блогер…
Тобто мені за нього як за письменника трохи прикро.
А чи взагалі має бути межа у висловлюваннях щодо цієї влади, адже регіонали страшенно ними обурюються, особливо коли щось кажуть про їхнього президента?..Нехай подивляться, що говорять про президентів у «старих» демократіях – причому далеко не тільки маргінальна преса й маргінальні тусовки. Президентів, перепрошую, відмінюють у всіх сімох відмінках, це невід’ємна частина політичного дискурсу. Просто в нас низький рівень суспільної культури взагалі й політичної – зокрема. Зріла політична культура передбачає чітку диференціацію між президентом як інституцією («вибір мого народу») – і президентом як особою, котра цю вакансію «інституції» заповняє.
Суспільство визнало, що Янукович – законно обраний президент, хоч як це нам може не подобатися, – а далі вже даруйте: назвався грибом – лізь у кошіль! І «межа» тут визначається виключно рівнем загальної культури. Порівняйте, наприклад, написи «Спасибо жителям Донбасса …» з футболками, які в ходу в західних демократіях: «Перепрошую, що мій президент ідіот, я за нього не голосував». Відчули різницю? Таку футболку справді залюбки одягне кожен, хто вважає, що чинний президент не відповідає своїй посаді.
А щодо того, у які форми це виливається в Україні… Знаєте, є таке російське прислів’я: «нечего на зеркало пенять, коли рожа крива».
Тобто на адресу сьогоднішньої влади можна допускати собі будь-які висловлювання?Яка влада, таке й суспільство, – і навпаки. І смішно, коли влада ставить якісь вимоги суспільству, бо це дзеркала, які стоять одне навпроти одного.
ЧИ Є У ВЛАДІ ІНТЕЛЕКТУАЛИ? ПОСЛУХАЙТЕ ЧЕЧЕТОВА ЧИ БОЛДИРЄВАХарківський губернатор Добкін у своїй публікації риторично запитує, чи «замислювалися ви, скільки шкоди для майбутньої країни завдає інтелігент, який шипить з ненавистю до влади»…
Скажу без іронії, мене зворушує ця трепетна, просто-таки підліткова ранимість нинішньої влади. Ну, принаймні вони відчувають, що залежні від громадської думки, – але замість того, аби змінюватися самим і поправляти ситуацію реальними ділами, діють старими радянськими методами: «тащить и не пущать». Гадаю, цей пан Добкін (це ж той, що «текст по-дебильному написан»?) навряд чи всерйоз задумувався над тим, скільки шкоди країні завдає він сам. Тож краще б уже зайвий раз не підставлявся. ....
далі тут ..