Реєстрація    Вхід    Форум    Учасники   Пошук    Допомога

Коломия ВЕБ Портал

Список форумів » Культурне життя та наука  » Наука та освіта




 Сторінка 4 з 48 [ 473 повідомлень ] На сторінку Поперед.  1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 ... 48  Далі



Автор Повідомлення
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 17 серпня 2008, 14:59 
Офлайн

З нами з: 02 липня 2008, 03:00
Повідомлення: 33
Звідки: Київ
Цитата:
Simple пише:

Peggi, "Чайка Джонатан Ливингстон" - просто гарна алегорична казка.


Тю, чого ж навколо неї стільки шуму, є набагато кращі казки :D


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 22 серпня 2008, 03:37 
Офлайн

З нами з: 21 серпня 2008, 03:00
Повідомлення: 49
читал недавно "Мобильник" Стивена Кинга..Молодец старик Кинг :gm: держит марку


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 22 серпня 2008, 03:38 
Офлайн

З нами з: 21 серпня 2008, 03:00
Повідомлення: 49
люди, кто читал Азимова?

я просто поглощен был...Сама идея просто отпад, при том, что это было где-то в конце 40-х прошлого века


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 24 серпня 2008, 00:03 
Офлайн

З нами з: 20 серпня 2008, 03:00
Повідомлення: 113
Звідки: Коломия
Diman Dimany4 Я б тоже почитав ти коломийськийшш :D


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 24 серпня 2008, 19:43 
Офлайн

З нами з: 21 серпня 2008, 03:00
Повідомлення: 49
ну а как же...тока у меня ща в электронном варианте к сожалению...сама книга - не моя была...


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 24 серпня 2008, 20:20 
Офлайн

З нами з: 20 серпня 2008, 03:00
Повідомлення: 113
Звідки: Коломия
В мене також є на компі!!!Але тупо читати а от книгу це вже друга справа!!! :arrow:


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 24 серпня 2008, 20:23 
Офлайн

З нами з: 21 серпня 2008, 03:00
Повідомлення: 49
кто читал Паланика? "Колыбельная", например, или еще что-нибудь...

Ну, "Бойцовский клуб" - это у него :arrow:


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 10 вересня 2008, 19:09 
Офлайн

З нами з: 19 січня 2008, 03:00
Повідомлення: 627
РшМСЬКшЙ ФОНТАН

Б'є вгору струмінь і спада На чаші мармурове дно,
Переливається вода До другої, а заодно З тієї в третю;
і своє З них кожна, граючи, вбира І знов, клекочучи, дає І завмира.


К. ф. МАЙЄР (1825 - 1898) - поряд із Готтфрідом Келлером найзначніший швейцарський письменник 19 ст., лірик і новеліст. Образна довершеність І самодостатність "Римського фонтану", над яким автор працював понад 20 p., досягаються бездоганними формою і ритмікою, які є блискучим асоціативно-перцептивним відображенням реального об'єкта і в яких розчиняється зміст і зникає індивідуально-інтимне "я" лірика.


http://chetver.com.ua/n3/samotnix.htm


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 09 грудня 2008, 17:34 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 06 листопада 2007, 03:00
Повідомлення: 15033
Звідки: Коломия
Прізвище, Ім’я: Молодій Юрій
«Дєківска» школа
Газета «Галичина» продовжує публікацію уривків з книги Петра Шекерика-Доникового «Дідо шванчік»

У Дідушковій Річці була заложена дєківска школа.

шванчікова мама, єк мошя, крутиласи помижи пани — учєні голови — у Кутах та й Косові, бо й туда її кликали брати діти, тай виділа, шо письмо є добра річь на світі, тимунь хотіла, аби й її шванчік був письменним.

Просила попа, аби вписав до школи її шванчіка. Уна ни трабувала тим, шо то було трошки гей заделічько дитині бігати до школи.

Але шо з того? шванчік був инчеї гадки, єк уна. Ни то йиму шуміло в голові, шо їй, бо ни розумів нієкої користи из письма. Навіть си устидав йиго, бо ни раз чюв, єк люде посмівалиси из старого дєка Трайкала, шо ходив коло хат савтирі чітаючі, бегекаючі Річьками. Навіть уже він сам, разом из другими хлопчіками, бувало, де був на посіжінях, то збиткувавси из старого Трайкала. Гушкав кулаками у плечя тай глумивси йиму, єк він бегекав савтирю. Й то так модно умів си глумити, шо усі аж до влєгу си смієли з того.

шванчік ни требував школов, бо вже й про ню знав розказувати про давних велетів, шо колис жили у наших горах. Казав, шо то були такі великі й росохаті люде, шо єк у Чьорногорі на стаї сипав окріп на кулешу варити, то аж тогди йшов у місто винести муки засипати тоту кулешу. Ходічі у місто, велет ни баривси. З Чьорногори ступив раз на Скупову, другий раз на Синиці, третий раз на Писаний Камінь, чєтвертий раз на Сокільский. А п’єтий раз уже ступив ногов у Кутах серед ринку. Купив там муки, кілько йиму було треба на кулешу, й доків збоїв окріп, то він уже був з муков назад у Чьорногорі.

шванчік казав, шо післідь нас, при кінци світа, будут ишє менчі люде вид нас. Уни будут такі малі, шо їх буде аж дванаціть молотити у печі, тай шє для них там будет забогато місця. Будут будувати свої хати из бодєчє, так єк ми будуємо сегодне из дерева. Тай бодєки будут ишє для них за завальні. Їх по три будет рубати одного бодєка, тай мут кричєти: «Клей гов! Варді на долині», — так єк ми тепер кричімо, тай сокотимоси, єк рубаємо у лісі икус первовічьну барусу.

шванчік навіть уже знав й про тото, єк Бог світ сотворив.

На почєтку світа ни було нічьо бірше, лиш моря безденні. шз праведного Сонечька повстав Бог. А з шуму на воді, шо збивавси на крутіжях, повстав Арідник — Архє Юда.

Бог запанував добрим духом на світі — світлом днини. А Арідник запанував злим духом — темнотов ночі, ничістов силов. Хоть на тих усіх морях тогди був лиш Бог тай Арідник, то їм обом у воросі жити видразу стало вузко, бо уни си нинавиділи.

Арідник був веселої вдачі, любив товариство, й тимунь хоть видів, шо Бог на него бівки лупав очіма, то однако си присукував ид Богови. шнак ни казав Богови, лиш: «Побрати’». Але Бог йиму инак ни казав, лиш уводно говорив: «Розпобрати’». Й тимунь Арідник мусів си розворошити з Богом. Раз підвидів Бог, шо Арідник корпав глини. Виносив її из глибини моря за ніхтями. Місив її тай ліпив з неї кукуцик.

Єк вимудрував Бог Арідника, шо то Арідник из тої глини хочєт світ сотворити, видоймив у него тоту глину тай сам зачєв из неї сотворєти світ. Але Арідник ни подав усу глину. Сховав її трошки у роті. Але єк Бог поблагословив глину й зачєв з неї рости світ, то й у роті Арідникови зачєла так само рости земня. Мало йиго ни вдушила. Він мусів її випльовувати. Й де плював, там ставали гори. Кичєри, вишші одни вид других. Уни би були виросли й до самого неба, єк би був їх Бог своїм словом ни заклєв.

Уикийс чєс Бог изнов надибав Арідника. Він и тим разом шош ліпив из глини. Бог підійшов тай довідавси, шо то він задумав чьоловіка зробити из глини, бо самому жити було йиму скучно на світі.

«Гет смих йиго обхарькав та обплював, у кожду дирочьку дуючі йиму свій дух, але годі так подути, аби він ожив». Чьорт усе прибаг докладно зробити, а душу чьоловікови ни міг прибагнути. Богови си кривда зробила, шо Арідник прибагаєт и чьоловіка зробити, тай вигулив у него того чьоловіка. Перевернув тоту глину тим обхарканим усередину, а чістим наверх. Хукнув три рази на ню, тай з неї повстав перший чьоловік на світі — Адам.
Але шо Бог ни обтер из чьоловіка Арідникові харканці, лиш згорнув їх усередину, тимунь тепер прєчютси людем харки у грудех.

шванчік знав уже й то, чіму у мушшін на бурлаці у шиї є кісточька, а у чєліди її нима — бо мушшіне походили з Адамового плечя, а чєлідь из швиного.
Казав, шо усі мудрації, икі лиш є на світі, то прибаг Арідник, лиш Бог тото все в него дурничьками повигулював й подав людем до ужитку. Арідник вигадав млин, лиш Бог доробив погоначь. Й хату першу на світі, то змайстрував чьорт, але світло у ню носив міхом. А Бог прибаг протєти вікна й віддав людем до ужитку.

Єк зайшов був Арідник з Богом у великий зарер, але Бог ни давси Арідникови. Побідив йиго й за кару струтив на тридев’єту земню, аби си він там кошелав и панував, а ни на Божим світі.

А рідник за тото насмерть запізьмував на Бога, тай зачєв лихо мислити на Него. На Мідєним Току, де ніколи ни загріваєт сонце й ни росте там нієка ростина, там, де лиш вічьно лежит мрєчь и стинаєт страшна студінь, прибаг Арідник змайструвати таке штудерне крісло, аби в ним замкнути навіки Бога. Але Бог, прото хєтрійший був вид ничістої сили, прибаг так, шо Арідника у то крісло замок на віки віков.

Тогди Арідник був си так торгнув из того крісла, шо аж земня задрижєла, а то гов! Тпррр — нима куда! шмили ланци йиго у тим кріслі, єк би саморидні. Тогди він у тих ланцах так пудно из злости забутів, шо аж си гори розпадали. Мало си шо цілий світ ни завалив вид Арідникового гласу, а вид того чєсу у саму опівничь кождого року на Благовішшінє зувезде, з цілого світа, злітаютси чьорти, упирі, відьми, лісни, бісиці, градівники й вся ничіста сила, шо пидлєгаєт йиму, «изчез би», до него на репорт.


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 09 грудня 2008, 17:35 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 06 листопада 2007, 03:00
Повідомлення: 15033
Звідки: Коломия
Прізвище, Ім’я: Молодій Юрій
«Дєківска» школа
Газета «Галичина» продовжує публікацію уривків з книги Петра Шекерика-Доникового «Дідо шванчік»

На ним у тот раз попускаютси трошки ланци. Йиго очі вогнем світєт, йиму з пашшєри бухаєт половінь, єк вогнєній змиї. Тогди він си питаєт у тої всеї ничістої сили:

«Ци у живний вівторок у вечєр палєт вогні на полях тай ци приносєт Дідови в офіру кукуцик хліба й горшєтко води? Та й ци ходєт діти гріти Діда? Ци пишут писанки? Ци свєтєт паски? Ци держєт гуцули свою старовіцку віру? Ци ходєт колєдники? Ци носєт гуцули свою убирю? Ци шє дзвонєт дзвони на світі? Ци тримбітают тримбіти і ци грают флоєри?».
Вся ничіста сила аж соловієт иззострахє. Але перед Арідником годі брехати. Кажут по правді, шо то все є на Гуцульшіні. Гляба викоренити старі звичаї, бо гуцули ни слухают підшептів їх. Майже все, шодо цоту, сповчюют так, єк їх предки сповчювали.

В тот раз знов на Арідникови си потужуют окови, так єк були вид почєтку, й тота вся ничіста сила вертаєтси назад на Гуцульшіну й робит, шо лиш может, аби перестроїти гуцулів на инчий стрій, але гляба. Й тимунь далі через то сидит Арідник в залізнім кріслі, прикований ланцами на Мідєним Току. Тай будет там тетеріти так, аж доків гуцули ни полишєт свої стародавні звичєї, ношу, тай будовлєний скрій.

Але єк добре зцікувала Люпайлючька на свого шванка, то він мусів пити до школи. Тай він лиш изразу бунтувавси, а вітак навіть любив пустомаш троєрати из хлопчіками в товаристві.

Бувало, єк лиш міціцько забрішіт на зорі, то шванчік уже зберавси до школи. Наберав на цілий день повну тайстру харчю, тай кулев летів вид хати так, шо лиш си за ним вітер звівав.

Люпайлючька из радости аж ни знала, шо дієти, шо її шванчік, Богу дєкувати, направивси на добру дорогу й охічьно зачєв ходити до школи. Гонориласи, шо її шванко будет письменним чьоловіком, бо вна навиділа розумних, письменних людий. А за свого шванчіка мислила, шо коби хоть по решті навчівси шо-то письма, то вже би ни був простим чьоловіком. Ліпше би си йиму поводило, єк тому, шо ни знает нічьо: ні бе, ні ме.

А шванчік из хати ни до школи так раненько йшов, а своїми дорогами играв. Біда знаєт, куди йиго ноги ни носили.

Від весни до пізної осени нирав лісами, пер, єк серн, куда очі лиш йиго затєкали видіти. Дер у бучю та в смеречю гнізда ворон, чяйок, шпаків, рань та половиків. Шукав навіть за вірловими гніздами. Лазив у бурсукові та в лисєчі печєри. Ловив молоденьких заїців та бродив у водах по цілій днині річьками. Ловив струги, слижі, нересниці та баби. А єк ни рибарив, то вид рано до вечєра з хлопцями на зарінках понад річьков мурував из каміня та піску довбушєнки. Доснагу такі опришківскі комори, єк їх видів, ходічі у афини, на Синицях.

шзразу, то шє пів біди лиха було, бо ходив й до школи, але витак, єк уна си йиму измерзила, то й цілими тижнями до неї ни навертавси. Ни мав чьо бічі, бо видів, шо йким дурним уписали йиго до школи, таким зарозумним він її искінчєєт, бо ни було кому у школі учити дітий. Старий дєк — то паламантирь був. Позалямував вид гуцулів фірлями великі маєтки. Він повигулював у гуцулів ррунта то за савтирі, шо їм чітав на «винного», то за йкіс просьби, шо дес їх писав. То знов за «одпушшінє гріхів» виманчював вид побожних старичьків їх отеччіну. Прото, то вже був кушманєник, а ни наш чьоловік. Любив фірлями жити. Він, бувало, до надвірної роботи у літі майже ни наймав робітників. Усу роботу оброб’єв лиш шкільниками. Тимунь вид весни до осени у школі ни було правдивої науки, хіба лиш тогди, єк була слота надворі. Тай тогди учів він дітву письма — п’єте почерез десєте. А май трохє приєзнійше учів їх узимі, тай то єк ни був п’єний.

Але, по біршій чєсти, він майже уводно учів дітву письма лиш почерез трость, бо єк ни до роботи гонив дітву, то сам цілими днями пив у шиньку на Дубовій. А до школи нираз из шиньку привозивси такий п’єний, шо аж єзиком у роті ни міг обертати, лиш таке шош ним белемотів, шо ніхто йиго ни розумів.

Бувало, шє єк лиш накатуєт усу дітву у гал, тай из школи їх розпустит, то добре було. Але єк їх ни розпускав ид хаті, лиш передавав учіти своєму синови Матієви, а сам затєгавси дес у бирліг спати, то тогди у школі таки ціле покаїнє си виводило.

З дурнуватого, тай шє до того й кривого дєкового Матія, то усий нарід кепи бив, а дітва, то таки аж у непки скакала, такі з ним чюда зводила. У школі, бувало, єк він лиш шош трошки пробував дітві показувати сулом на таблици азбуку, то дітва такий галас зводила, шо аж годі було вуха заткати.
А Матій аж мінивси из злости. Бив дітву, чім видів. Аж бучє ломив по ній. Дітва криз вікна из школи розліталаси вид кривого Матія, а так пудно рвавтувала, шо аж нарід стурєвси.

Бувало, з чім рано дітва прийдет до школи, з тим двечєру й підет ид хаті. Хіба лиш то користали, шо їх добре чюпрував п’єний дєк, тай буком сушив кости їм нидолугий Матій.

Тимунь шванчік ни мав охоти ходити до школи, бо ни хотів, аби си над ним пусто дурно кушманєники збиткували. Він волів из товариством ходити своїми дорогами, єк мучітиси у школі. У тот чєс шванчік уже умів добре стрілєти. Навіть лук сам собі зробив, и то добрий!

Зразу стрілєв ворони, білиці. А навіть раз й половика убив з лука. А єк май трохє підниг на біршего хлопчішя, то узимі лісами робив поклажі на дику звірину. Закладав сильця, робив торгла, зводив сітки на заїців та лисів. Уже тогди він мав усий стрілецкий стрій й знарєду так, єк будь котрий старий стрілец. Усе тото собі він так дес помижи стрільці понарискував, шо й стариня про тото ни знала.

За добру здобич, єк приніс її увечір, вертаючі ніби из школи, то ни раз стариня йиго й пофалила. А він був дуже кунтетний тим, шо йиго фалили за стрілецтво. Уже тогди стариня мала з йиго стрілецтва гроші на хатні видатки. А він мав гонір.

Нираз у літі виходив ид хаті мокрий єк мийка, але за тото виносив по повній пазусі риби. А єк він приходив ни порожний ид хаті, то тогди у Люпайлів була смачна усім вечєря, ни лиш йиму одному.
Йкос раз пєний дєк похотів шванчіка запусто бити, але шванчік ни давси, а ймив дєка за груди. Добре ним потермасав! Та вигримав так по стінах й таблици, шо аж азбуку ним подер, тай поломив суло по п’єному дєкови, але за тот бунт дєк вигнав шванчіка из школи раз на завжди.


Догори 
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
 
 Сторінка 4 з 48 [ 473 повідомлень ] На сторінку Поперед.  1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 ... 48  Далі




Коломия ВЕБ Портал

Список форумів » Культурне життя та наука  » Наука та освіта


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

 
 

 
Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  

Дошка безкоштовних оголошень

додати оголошення

Новини

Публікації


дитячий магазин

cron
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB