Цю історію розповіла знайома . Її брат якось поїхав в турпохід у село, напився з друзями. А недалеко була пасіка. Захотілося їм медку. Ну, пішли вони туди. Давай ці вулики трясти, повилітали бджоли, собака загавкала, сторож десь вдалині засвистів. Звичайно, вони звідти тікати. А один все-таки вулик з собою прихопив. Біжить, біжить, а за ним собака ув'язалась. Не відстає. Він її ногами лупить (відбивається), а вона не відстає. Плюнув на все, викинув вулик. Ранок. Прокинулися, давай вчорашнє згадувати. Сміються, пригадали про пасіку. А цей один говорить: – А я все-таки один вулик прихопив!!! – Де? – Та там на дорозі кинув. Приходять на те місце: а там будка, а до неї на ланцюзі собака прив'язаний...

Знайома працює в одній невеликій конторі. Свого сисадміна у них немає. І кожного разу, коли у бухгалтерів щось злітає на компі, за порадою цієї знайомої, звуть мене. За кожен виклик платять певну суму. Проблеми з нетом у них виникають приблизно раз на 2-3 дні. Ось і сьогодні позапихав назад всі дроти і тепер думаю - вартує чи ні брати в долю прибиральницю. . . :idea:

Старший_брат, весело. Тільки от керівництво контори вже прочитало цей пост і дюже задумалося, чи не взяти і їм прибиральницю в долю... :)

pent@gon, не думаю, що це хоч шось змінить.
Мені ще НЕ зустрічалися прибиральниці, які б "з повагою" ставилися до незакріплених та незахищених дротів ))
І я їх розумію.
Відтак, Старший_брат, прибиральниці - невід'ємна частина адмінського побуту. "Як морковка і горошок" ))

Година пік

Ранок. Година пік. Усі запізнюються на роботу. Я теж. Нарешті автобус пришвартувався, і всі дружно кидаються на штурм. Кожен хоче ввійти першим. Я теж.
- Ти куди преш, йолопе?
- Від йолопа чую!
- Чоловічку, пропустіть мене!
- Увечері, красуне, ввечері. Зараз поспішаю на роботу…
Через півгодини двері зачиняються. Їдемо, значить.
- Ну що ви стали, наче стовп? Пройдіть трохи далі!
- Я вам не Геракл, щоб скелі розсувати.
- Дистрофікам місце в таксі!
- О, сеньйоро, моменто! Заберіть свою саліту!
- Що, що?
- Забери, кажу, свою радянську кирзу з моєї італійської замші.
- Молодий чоловіче! Ви так притулились до мене!...
- Але ж я вам нічого не роблю!
- А ти звільни місце для мені! – чути вже з іншого боку.
- Та перестаньте тицяти свої двадцять копійок! – гримить приємний баритон водія. – Уже п’ять хвилин як ціна проїзду одна гривня.
- Паночку! Дозвольте вийти!
- Ага! Так, і відразу. Ось тільки шнурочки випрасую…
- Слухай, бабко! Ти куди преш? На цвинтар можна б і пішки.
- Встань, хлопчику! Звільни місце для бабусі!
- Та хай сидить, небожатко. На старості ще настоїться.
- О-о-о! глянь, кумо! Виставу нову показують. Он, бач, афіша – «Бережіть мужчин!»
- Бачу, бачу! Мій учора заявився – язиком не поверне. Я його побережу! Смоли би напився…
- Ну, значить, прийшла я до них і кажу: «Ваш Петро з нашою Марійкою живе!»
- А вони що?
- Усміхаються так єхидно і відповідають: « Ти дивись! Ми всі животіємо, а вони живуть. От щасливі діти!»
- Ну, а ти що?
- Що ти розщокалася? Слухай краще!... Ну, я їм пояснюю, що вони живуть, як чоловік із жінкою…
- Йой, людоньки добрі, ря-туй-те! На-си-лу-ють!..
- Заткни писок, дурепо! Замок при посадці розійшовся…
- Слухайте! Ви колись заберете з моєї голови свій адміністративно-бюрократичний портфель?
- Сам ти бюрократ!
- А чому краватку одягнув червону?
- Комуніста, видать. Ніяк не може відвикнути від червоного…
Навколо суцільна доброта та повага.
- Говорили – до двохтисячного року всі будемо з квартирами.
- Звичайно, будемо мати. На цвинтарі.
- Казали, ще на один рік затягнути поясок, а там стане легше.
- На собі б його і затягнули!..
- Та вони й тягнуть, наче Зв’ябільський чи Кудюкін.
Ось так і їдемо. Гриземося. Голодні і злі. А куди –один Бог знає. Головне – весело і культурно!

_________________



jedem das seine... Dienst ist Dienst und Schnaps ist Schnaps!

Останнім часом кількість жінок-водіїв зростає дуже потужно. Не можу судити, добре це чи ні, але весело однозначно!
Реальна фраза жінки, яка прийшла в магазин автозапчастин за бензонасосом:
- Мені цейво. . . ну, щоб не смоктати, а руками покачати, покачати, і само потекло. . .
Продавець, після того, як вона пішла, ще півгодини гикав...

Прізвища, звичайно, називати не буду. Словом, один музикант заклався (і виграв!) на ящик коньяку (в ті далекі часи коньяк міряли ящиками :D ), що серед білого дня, на Хрещатику, перед міліціонером накладе купку...
Одягся в довгий плащ, на голі ноги чоботи, зробив кульок з ґазети і насипав туди десь зо кіло цвєків. На Хрещатику підійшов до міліціонера і спитав, як пройти на таку-то-там вулицю. Ніби ненароком йому з кулька висипаються цвяхи, хлоп вклякає і починає їх збирати. А міліціонер стає йому допомагати. За той час, цей зробив свою справу, позбирали з мєнтом цвєкі, хлопець подякував і відійшов. А на Хрещатику залишились здивований міліціонер і купка лайна...

Дедушка-немец, которому 89 лет. Прошел всю войну без единой царапины, в плену, что характерно, никогда не был, служил телефонистом. На стороне немцев, конечно. шз разговора с ним выясняется, что он никогда не слышал и даже не подозревает о таком кличе, как "УРА!". Зато слово Б...ЯДЬ он знает превосходно. Потому что с таким криком русские прыгали в окопы или шли в атаку. Другой крик: "Вперед, е...ена мать!" - означал, что сейчас их будут атаковать не только пехота, но и танки.


Был я тут в гостях у знакомого, у которого дома был его тесть - чех, импозантный такой дядечка.
Жена друга возьми и урони вилку. Ну и, как водится, кто-то сказал о неизбежности прихода женщины.
Тесть друга удивился и попросил объяснить. После чего мрачно заметил:
- Жаль, что раньше я этого не знал.
Мы спросили, почему. ш вот что он нам поведал:
- В юности работал я в ресторане в Праге. Официантом был, и мойщиком посуды заодно подрабатывал. ш вот однажды начальство устроило мне большой скандал - я целую коробку ножей уронил, грохот страшный, клиенты, дескать, перепугались. Я обиделся - ножи ведь, не хрусталь, никто не пострадал. А утром пришли танки...

_________________
І-і-і-йо-о-ой!!!

Проженемо за Волгу
Смердячу кацапню,
І більше не допустимо
Подібную х...ню!

:D yanychar :arrow:

_________________



jedem das seine... Dienst ist Dienst und Schnaps ist Schnaps!

А от ще.

Шел я по Тверскому бульвару в сторону Нового Арбата и тормознул, чтобы подождать зеленый сигнал светофора на переходе. Рядом со мной остановилась кучка американских туристов. Ни для кого не секрет, что этих ребят сразу можно вычислить по шумным беспардонным возгласам, фотоаппаратам, жующим физиономиям и гоготу, которым умеют смеяться только американцы. Тем временем загорелся зеленый и я стал вместе с ними переходить улицу. На противоположной стороне, на самом углу тротуара стоял наш советский бомжик и мирно грелся в лучиках летнего солнышка.

Колоритная, надо сказать, фигура с несмываемым загаром. Подходя к тротуару один из штатников замечает бомжа и, указывая на него пальцем своим товарищам, почти выкрикивает: "О, ЛАТшНО!!!" Бомжик невозмутимо разворачивается и точно также, но с некоторым ожесточением, выкрикивает: "РАШН, б#я, понял?!!" Что было с очевидцами данной сцены описывать не буду, но эту историю я назвал "О национальной гордости Великороссов, б#я!"

_________________
І-і-і-йо-о-ой!!!

Проженемо за Волгу
Смердячу кацапню,
І більше не допустимо
Подібную х...ню!