|
Сонце почало заходити за обрій, вечір обіймав стомлену днем землю. Навіваючи вечірню прохолоду, вітер залетів до вікна Орландо. Хлопець шістнадцяти років, невеликого зросту, худорлявий, з білобрисого кольору волоссям та карими очима сидів біля комп’ютера. Світла в його кімнаті не було, тільки світло монітора, що працював вже цілий день. В кімнаті грала музика і тихо йшов по вічному колу часу годинник. Біля столу стояла порожня пляшка від води та дві обгортки від чіпсів. Орландо щось шукав в інтернеті, те що він шукав повинно було дати відповіді на всі його запитання, запитання, що сиділи глибоко в мозку і не давали спокою. Стомлені очі на мить заплющились і постала картина з символів, спалахів та всього того, що ми можемо побачити зазирнувши в свою душу.
Прохолодний подих вітру повернув Орландо в цей світ, світ буденності та несправедливості. В голові промчали блискавичні думки і розплющивши очі він глянув у вікно. На дворі було вже майже темно. „Вечір”, - промовив Орландо, „все, з мене досить”, з цими словами виключив комп’ютер і встав з крісла застеленного червонною накидкою. Зробивши декілька кроків по кімнаті Орландо відчув, що його тіло ослаблене, ця слабкість була якоюсь дивною, тіло наче не твоє, тільки душа, яка загубилась десь дуже-дуже давно в цьому ніким незміреному світі. Попрямувавши на кухню він сонним тілом зробив чай та намастив маслом хліб, перекусивши повернувся до своєї кімнати і сів на диван.
Знову поринув у думки, ті думки були присвячені різним темам. Подумки він повертався у приємні часи свого не довгого ще житя, щось згадавши посміхнувся, в його очах спалахнув вогник радості. Орландо встав і пішов на балкон своєї квартири. На дворі вже була ніч, у повітрі гуляв аромат квітів, жіночих парфумів, запах теплої землі. Десь далеко у місті було чути голоси людей та звуки машин, десь гавкала собака зустрічаючи ніч і у всьому цьому була якась фантастичність.
Вдихнувши ще подих повітря хлопець зайшов до кімнати, ліг на диван і почав тихо засинати. Годинникова стрілка продовжувала прямувати до наступної поділки, вказуючи годину 22. 04, десь по дорозі проїхала машина, під балконом було чути чиїсь кроки – кроки молодої пари, що обіймившись гуляла та раділа життю.
Ще один стук стрілки годинника відправив Орландо в світ сну, в світі сну людина може робити, все те, що не може в реальному – літати, проходити крізь стіни, з’являтись в різних місцях хоч всієї планети, а то і всесвіту, можна побувати на любій планеті, проїхатись на любому авто, взагалі у сні все можливо, світ сну – світ без обмежень, тут все всім під силу.
Душа Орландо покинула виснажене тіло і линула до іншого життя – життя сну. Все навколо продовжувало діяти за поставленим невідомим режисером сценарієм, люди продовжували жити, одні в прийдешній час померли, інші народились, щоб прожити життя, а потім все одно померти, бо немає нічого вічного; годинник далі йшов змінюючи час, час змінював події, події змінювали все навколо. Тіло Орландо продовжувало лежати на дивані, ні воно не було мертвим, воно просто відпочивало від всього, очікувало повернення душі з іншого світу, щоб знову встати і щось змінити у житті.
А що б було якби душа не повернулась, якби знайшла свій притулок, що б сталось з тілом, що б було якби все в одну мить кудись зникло, зупинилось? Що б було якби всесвіт втратив точність? Що б було, якби ми одержали всі відповіді на свої запитання, все втрачене повернуось, все не здобуте здобулось би в мить, що б було? Де ж всі пояснення, де реальність, де притулок нашим душам?
_________________
Ніколи не здавайся!
|
