Гумореска "Баба Юстина"

Ой не було люди добрі
Страшнішої днини,
Як той день коли я йшов
До баби Юстини.

Бо та баба від природи
Таке чудо мала,
Що має з ким статися
Наперед знала.

То люди до неї ходили...
Старе, лисе, голе, босе й таке шо ікає,
Бо кожен собі хтів знати
Шо його чекає.

Ото собі й вуйко Йван
До бабки звертавсі,
То теперка від горівки
Він закодувавсі.

А спитавсі я у вуйка...
Як вно післє того?
Та так ніби вісповідавсі
У попа старого.

То й рішивсі і я собі
До баби сходити,
Аби знати шо як буде
І як далі жити.

Ой прийшов я до порога
Через страх до хати,
То якби там щось блиснуло
Міг би сі вбіс…ти.

Але зайшов до покоїв,
Файно привітавсі,
Поки баба щось робила
Собі роззиравсі.

А у тої баби в хаті
Як в станції НАТО,
То так тих лампочок
І гірлянд багато.

Раптом чую тихий голос...
Ну а Вам що пане?
То я думав, що в ту мить
В мене серце стане.

Переборов я свій страх,
Поліз за фустинков,
Повтирав мокре чоло
Сторонов чистеньков.

Тай процідив я до баби:
«Шо зо мною буде,
Тай чи будут колись в світі
З моїх дітий люди?»

Баба відійшла в сторонку,
Стала щось шептати,
Запалила штири свічки
Й стала чаклувати.

Як зачило там стрільити,
Блимати і диміти,
Тріскотіти і світитись
І в стінах гриміти

То тікав я люди добрі
Гет від тої хати,
Біг по житі через поле
До рідної хати.

Про то що зі мною було
Не міг я признатись,
Бо то ж нащо ще в селі
Та й стиду набратись.

Приблудивсі я до хати
Десь посеред ночі,
Шо дорогу під ногами
Не виділи очі.

Жінка й діти собі спали,
Я й собі накривсі,
Тричі сплюнув на підлогу,
І перехристивсі.

Пригорнувсі я до жінки,
Вна ж мене кохає,
А що буде колись з нами
То най лиш Бог знає!!!

Гумореска "Москалі"

Як був я ще гет зеленим
Й ледве вмів читати,
Вже тогди мене тягнуло
Всьо, що можна знати.

В гості якось я до вуйка
Запросився Йвана,
Відав свято було тогди
Святого Штефана

Бо дуже ми про бувальщину
Кортіло фист знати
А як вуйко трохи вип’є
Ставав вповідати …

« …Як згадаю я часи
Старі надзвичайно,
Ми ходили голі й босі
А не як звичайно.

Бо були тоді часи
Дуже сильно модні,
В магазинах було все
Ну а ми голодні.

Але якось воно було,
По малу жилося…
Та невдовзі до людей
Лихо приплелося.

Та радянська клята влада,
Що в кремлі сиділа,
Враз собі постановила
Й колгоспів схотіла.

Оббирали люд до нитки,
Всьо тьигли із хати,
Світле будуще було
Треба будувати.

То як вижу, що вже кум
Руками махає,
Значить уже по селі
Ревізор гуляє.

Свиню тоді і худобу
У лісі ховаю,
А сам сижу в кукурудзах
Тай думку гадаю…

А шо йому з мене треба
Чи штани діраві
А чи старий кожух татів
Що лежить на лаві… »

Вуйко в ході собі повну
Стограмівку ладив,
Занюхував огірком
І далі провадив…

«…А як зайде кум із скльинков
До мене у гості,
То сидимо за столом
Й метикуєм тости.

А би в того ревізора
Тхір поїв всі кури,
А ніс був такий здоровий
Як у кума Юри.

Не любив простий наш люд
Ту владу радянську,
Ту Московію прокляту
Й мову окупанську.

Як ходили ж по селу
Москалі варґаті
То ми з кумом аж до ночі
Сиділи на хаті…»

Виріс вже я із колготків,
В владі демократи,
Але що було колись
Мусим пам’ятати.

Зараз часи стали також
Поганющі сильно,
Бо держава обдирає
Людей дуже пильно.

І нічого нам із вами
Чекати від влади
Хіба жити як той вуйко
На пенсію баби.