|
Якось домовилися троє знайомих написати за тиждень часу, як вони уявляють Коломию через 1000 років (ну, приблизно десь так). Ось шо вийшло.
Футурама дот Каем
Стьопа крокував по скляній бруківці, дивлячись собі під ноги. Він роздивлявся незатійливий узор на дні бруківки, кожен звиток якого уже знав напам”ять. Кроків його чутно не було, бо він повидирав електролезом всі металічні вставки з підошви.
Все таки Стьопа завтикав. Бо інакше він не налетів би на стареньку бабцю з товстелезними брейдами та в футболці з написом “Скінхед Вася is dead!” Бабця зойкнула – виявилось, вона теж добряче завтикала, з її вуха випало щось сріблясте і повисло на ниточці на рівні обвислих під футболкою грудей. Стьопа ошалів. Бабця слухала плеєр!!! СТАРшЙ мипитри плеєр, зі справжніми НАВУШНшКАМш!
“Чухай си лопатов…” – тільки й зміг видихнути його шокований мозок.
“Шо, модно? Я знаааю” – бабця задоволено давила либу, насолоджуючись реакцією Степана. “Мені ще дідо подарив, він його никав під матрасом, але коли матраси відмінили – то віддав мені, бо у вакуумоліжку плеєр заховати не було як”.
“Мооодно…” - відповів Степан все так же шоковано. “Вибачте, я завтикав”.
“Та я тоже завтикала, якраз під СОАД тягнулася. Давай, топай” – доброзичлива бабця повернула навушник на місце і пішла далі, сховавшись від Степанових очей за поворотом біля ратуші. Скривившись, (металічна ратуша у вигляді ракети чудово пускала в очі сонячних зайчиків) Стьопа побрів далі, в умі прикидаючи, скільки ре коштував би такий раритет.
Сам того не помітивши, Стьопа дойшов до пункту свого призначення – центру водопостачання “Кляштор”. Це була досить велика закрита територія, проте на подвір”ї залишилась класична “дерев”яна” споруда, виготовлена із пластику, з лавочками всередині, та зовсім не класична водогінна колонка. Вірніше, не колонка, а просто завмерла в повітрі куля води, яка трималася на стареньких гравітаторах. Тут його вже чекав Ігорко.
“Та йооой курва де тебе дідько носит, га?” - привітався Ігорко.
“Тажи ніде, шляк би їго трафив! Туто я!” Степан задоволено посміхнувся, коли побачив мимолітну гримасу на лиці Ігорка. Все-таки той не втримався, і запитав:
“Ти що, нові архіви десь видобув? Звідки то – шлях би еее як там далі? Круто, хехе…”
“Ну, так… Знайшов кілька свіжих фраз. Це неважливо, я потім тобі думкозв”язкою відішлю. То що ти там знайшовш?”
“Уявляєш! – Ігорко шалено зажестикулював - На місці Останньої Хати, яку знесли вчора…”
“Щооош? Останню Хату знеслиш? Чомуш?” – очі Степана стали схожими на два блюдця.
“Там будують Зорк 27, віртцентр. От і знесли. Так ти слухай! Вони хочуть зробити 27-й Зорк повністю під землею, тому пригнали плазмокопа. Коли роз”їхались, то я знайшов в купі землі, що плазмокоп накидав, ящик. Дерев”яний!!! З колодкою!!! Як в проекторовізорі бачили вчора, пам”ятаєш?! Я дома заникав, пішли роздуплятись!”
Степан мовчки кивнув, і хлопці пішли по скляній бруківці швидким кроком, в якому читалася нетерплячість та поспіх. Сонце нещадно палило їх голови, проте вони не вічували жару – сфероподібний купол над містом надійно замінював давно щезлий озоновий шар. А ще сонце посміхалося. Воно знало, що чекає їх всього за пів години. Воно на небі висить ой як довго, бачить і пам”ятає все, що стається. Воно посміхається тому, що бачило, як півстоліття назад, старий військовий, що жив в Останній Хаті, закопав в себе в саду ящик.
Сонце бачило, як перед тим той військовий приладнував всередині нього міну. Він беріг її з другої світової. Коли вічув, що скоро прийде його пора покинути світ, він вирішив залишити про себе згадку підростаючому поколінню…
“Тим дикарям, уродам, ублюдкам, які вечорами грали на гітарі сидячи на лавочках, і не давали спати. Які не стриглися, як усі нормальні люди, а ходили в чорному і залізному та вішали на себе черепи. Які проколювали собі вуха, носи, язики, і виглядали від цього, як серійні вбивці. ВІДСТРІЛЮВАТш ТАКшХ ГАДІВ ТРЕБА!!!”
Що ж, в нього вийшло. Із вагомим запізненням, проте все буде як він спланував – Діти відкриють Ящик і правосуддя збудеться.
…Стьопа з Ігорком майже прийшли до останнього додому. Вони не могли дочекатися відкрити Ящик, вони мріяли – кожен про своє. Просто хлопці дуже любили старовину…
20.07.06 (с) Slim
Але наівно -капець))
|
