Реєстрація    Вхід    Форум    Учасники   Пошук    Допомога

Коломия ВЕБ Портал

Список форумів » Культурне життя та наука  » Наука та освіта




 Сторінка 1 з 48 [ 473 повідомлень ] На сторінку 1, 2, 3, 4, 5 ... 48  Далі



Автор Повідомлення
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 12 січня 2008, 15:57 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 06 листопада 2007, 03:00
Повідомлення: 15033
Звідки: Коломия
Прізвище, Ім’я: Молодій Юрій
Цитата:
Голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитро Ватаманюк у передмові до унікального видання, своєрідного літературного шедевру — роману Петра Шекерика-Доникового «Дідо шванчік», писав:

«...тяжка доля судилася цьому твору і його авторові. З приходом радянської влади Петра Шекерика-Доникового переслідували, перешкоджали писати, вилучали вже написану першу частину роману. І все ж автору вдалося дописати свій найбільший літературний твір. Остання його сторінка датована 20 квітнем 1940 року, а через три тижні його арештували. Після суду невільницька дорога Петра Шекерика-Доникового пролягла до Сибіру, де навіки загубилися сліди вірного сина Гуцульщини.

Дружина Параска усім твердила, що вся література і рукописи чоловіка були вилучені і спалені. Насправді рукопис роману «Дідо шванчік» вона закопала у землю, декілька разів міняла схованку, і як найціннішу реліквію заповіла дочці Анні берегти до кращих часів. І тільки з утвердженням Української незалежної держави, під час святкування 110-річчя з дня народження Петра Шекерика-Доникового пані Анна вручила товариству «Гуцульщина» рукописи роману «Дідо шванчік».


[QUOTE]Гуцульський Святий вечір
Уривки з роману Шекерика-Доникового «Дідо шванчік»

Тот чєпелик, шо дідо йиго завжде носив при собі коло ременя на остушці, зсилений разом из громовов трісков й гадєчьов пацирков, походив вид головного мальфаря Олексія из Плоскої, у дарунку для діда йиго виклепав из вістря коси досвіта на Свєтий вечєр у ватернику Олексій, голий, так дехіро, шо при тій роботі ни чюв нічієго голосу. Йиго уживав дідо при видбираню води з головиц до видгашування ватри, до робленя обертину й до спираня граду у літі та до запрошуваня на Свєтий вечєр до тайної вечєрі градового білого царя — водєного чьорнокнижника.

На Свєтий вечєр стеріг дідо тот чєпелик, єк око у голові, аби дес йиго зчєзник ни форнув у него.

Уже вид вечєра, перед Свєтим вечєром, дідо ні до кого й словом ни хотів заговорити. Цілий день ходив, єк німий, аж до тайної вечєрі.

Вуйко зо мнов понадвірю вид самого ранку гудував маржину сільов, сінов й стелив колешнями та хлівами соломи, худоба тої ночі спала на мнєкім й чістим. Аби ни проклинала разду, шо нев ни дбаєт навіть на такий день, єк Свєтий вечєр.

Сіно й солому носив вуйко навилками, бо на Свєтий вечєр позапрєтували вни з-перед ичь усі петельки, аби уліті ни видіти фиси. Баба з вуйнов вид досвіта пекли хліб та варили варю на свєту вечєрю з усіх тих писних страв, шо їх си їст у божки на року.

Для діда мусіло бути на вечєр зварено дванайціть гатунків страви задлі градового царя.

Баба, єк клала перший хліб у пічь рано, то дідо на тот хліб наклав тілько вугликів букової грани, кілько мислив навесні сієти гатунків сюбини й садити городнини. Витак коло печі пантрав цілий чєс, єк тоти вуглики на тім хлібу гасли. Котрий вуглик спопелів до тла, то на тот ратунок збіжя ци городнини того року мала бути урожя. А котрий вуглик ни попелів, лиш так обгас, то на тот ратунок дідо ворожив, шо урожаю ни будет.

Єк витєгла баба тот хліб из печі, то дідо перед застівного викна коло лавиці на колінках виговорив над тим хлібом тристо раз «Вірую», и то ни виддихаючі — одним штихом. «Вірую» він говорив, бо тов молитвов так само мож уліті сперти град, єк си її тепер виговорит тристо раз, так єк зговорив її він.

Тої днини перед заходом сонця він ни ходив у толоку видберати воду з дев’єтьох головиц до видгашуваня ватри, бо ни смів лишєти саму хату. Він ждав коло неї, доків ни засвєтит сонце.

Тої днини разом из заходом сонця уся маржина була покутана й позагонювана, а ми оба з вуйком по заході сонця були у хаті без роботи. Єк лиш на небі показаласи першя зерниця, то дідо набрав у велику дерев’єну миску потрошки кождої варі, разом їх було дванаціть страв. На то поклав изверхє тот хліб, шо йиго першеге клала баба, з тими вугликами про урожу сюбини й городнини у пічь. Переирстив він руков тоту страву й пишов з нев надвір. Обійшов на зістріть сонця до трьох раз наокола хати з тайнов вечєрев, ватров й ладаном та чєпеликом у руці. Ціле своє домівство застеріг вогнем. Зробив обертин против ничістої сили й усєкого злого насланя вид себе й свого дому. Поклав оборону вид свого обійстя на цілий рік. Тогди вернувси у хату, аби разом з усіма засісти до тайної вечєрі так, єк то Бог приказав робити. Поклав тайну вечєрю з тов мисков серед стола на скатерть, шо нев була прикрита отава на столу. Каганец з ладаном поклав пид стів, аби цілий вечєр обкурював хату. Витак перев’єзав кінсков вуздов стів. Поклав пид стів ціле кінське сідло й єрем вид волів та сокиру й серп, заткнений у єчмінний сніп.

Баба поклала на стів колачь, хліб кислий, на него два колачі плетені, з пшеничної разової муки, й гуску соли, а збоку — велику лоєну свічьку. Витак наклала на стів усу вечєрю, прилагожену того вечєра до їди так, аби витак, єк сєдетси до вечєрі, ни вставати вид стола аж до по вечєри.

Баба унесла нам пролюдне фантє у хату. Ми си усі перебрали. Завсідне фантє баба сховала, аби ни заважєло. Вуйко пишов й обзамикав брами, аби д’нам пидчєс вечєрі ніхто з чюжих ни увійшов у хату, бо то си ни годит переривати свєту вечєрю. Витак ми всі повклєкали наколінки й помолилиси потихоньки Богу так, єк хто хотів й умів.

Дідо перший зайшов за сонцем за стів. Пид образами, на задній лавици продув собі місце, аби ни присів йку душу, шо прийшла того вечєра з того світа д’нам до свєтої вечєрі. Він сів у чьолі стола.

Він из-за стола поважним голосом запрошєв усіх до свєтої вечєрі: «Прошу вас усіх живих, що єсте у моїм домі, й прошу усіх добрих духів з цілого світа й усі душечьки з цего місця, шо є на тім світі, шобесте усі були ласкаві засісти зо мнов разом до цеї свєтої вечєрі».

Я сів коло діда. Вуйна коло мене. Вуйко коло вуйни, а баба з краю стола сіла.

Дідо брав кождої страви потрошки в лижку й перший раз метав тої страви назадь себе на стіну й стелину. Давав її їсти наперед тим душам, шо прийшли д’нам до вечєрі, аби й уни разом з нами вечєрали усеї страви, шо була злагожена на тот вечєр. Ми вечєрали страву за стравов. Мині найліпше смакувала пшениця з маком й медом, бо фист солодка була. Вечєрю ми закінчєли липовов гарбатов з медом.[/QUOTE] :cl:


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 12 січня 2008, 16:01 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 06 листопада 2007, 03:00
Повідомлення: 15033
Звідки: Коломия
Прізвище, Ім’я: Молодій Юрій
[QUOTE]Уривки з роману Шекерика-Доникового «Дідо шванчік» (продовження)...

Вид Риздва, аж до по Василію нарід ни переставав надслухати, де си гей обертают колєдники. Одни вид одних перевідувалиси, єк за довго сидєт по хатах, бо по тім міркували, в йкий чєс и їм си надієти колєдників.
Дітву аж шкіра свербіла, аби чім борше до них прійшли колєдники. Молодиці та дівки таки цівкали у кождій хаті — чім прудче погуляти з колєдниками на колопні. А газдині журилиси, єк би злагодитиси, аби єкнайкрашше приймити колєдників, аби витак їх ни судили. Газди гризлиси, кілько би то шє до колєдницкого колачя дати гроший на скарбонку, аби устиду ни було, шо гей замало дав, тай аби й себе ни оквілити. Скрісь по горах було чюти то тут, то там тримбіти, шебетанє скрипок. Розсипалиси голосні сміхє, чюти було веселі жерти. Ни вгавали майже крики колєдницких таборий. Ни стихали голосні плєси, лунали круглєки, розливалиси по горах кучєрєві співанки. Прокомірзувалиси по верхах притаєні в тишині хати. Оживали. Вид зузив здригалиси. Вид данців помости ломилиси хоромами. Вид побожних колєдий, жартівливих плєсів й куражистих співанок аж дзвиніли стіни в хатах. А вид гласу гримких пістолєт, то у вухах піло тай шиби дзеленькотіли у вікнах. А нираз, то й світло гасло вид гримкого гласу. Риздвєних свєтків мало хто робив шо понадвірю. Лиш кутали коло хатий маржинку тай набувалиси одни в одних на колєдниках.
Колєдники, ходєчі хата вид хати, играючі та співаючі, веселостев наповнєли гори. Нидурно то старики призвали веселими свєтками Риздвєні свєтки.
У діда надієлиси колєдників аж на Василія у вечєр пид конец колєд. Вид діда нікуда ни ходили на колєдники тих свєтків, лиш кутали маржинку тай припочювали. Навіть у хаті ни замітали, бо вид першего Свєтого вечєра до Василієного ни можна у хатах замітати й вимітувати пометки надвір. За вуйка, шо ходив за тримбіташя у колєдниках из Джюндов, кутав маржинку дідо зо мнов. А баба з вуйнов куталиси в хаті. До надвірної роботи уни си нам ни чєпали.
На Василєний Свєтий вечєр, то вид самого досвідку ми оба з дідом додавали маржині гаразд їсти сіна й на заранки, й на наденки тай на вечєрю. Навіть на ничьліги понамітували ми маржині сіна попид колешні. Поїли, та гудували сільов. Пишно дозерали маржинку ми цілісенький день, бо дідо казав, шо на Василєний Свєтий вечєр по опівночі є така мінута, шо уся маржина на світі говорит так, єк люде. Тогди уся худоба фалит або клинет разд за їх держєву. Але цу бесіду ни можна пидслухати, бо єк би витак її комус розказав, шо маржинка говорила, то видразу би умер.
На Василєний Свєтий вечєр, єк мали сідати до вечєрі, то дідо так, єк й на перший Свєтий вечєр, набрав дванайціть страв у миску, лиш тепер скоромних, тай просив тричі градового царя-водєного чьорнокнижника на тайну вечєрю. Так само тричі обійшов из вогнем, обкурюючи наокола хату ладаном й чьорногірським зілєм, тим, шо вин розумів. Опередь тим, єк мали сідати до вечері, то дідо вистрілив так тричі з пістолєт, шо аж сажя упала в подах из дахів.
По вечєри поприходили ид вуйні Юринрівскі дівки та Семнєнівска чєлідь. Уни гудували котів пирогами, навмисне до того перед вечєрев звареними, аби знати, котрі дівки виддадутси, а котрі зведутси. А котрі й посідіют гирями нивидданими. На припічьку палили городки, аби знали, хто маєт того року умерти, та палили аж до поза опівніч коло опецка на припічьку кужелі, аби знати, хто з ким єк за поправді та за шіро любитси. Гет хату кужелями задиміли так дуже, шо аж баба з вуйнов над сим до звадки ставала. Тої ночі й ми оба з дідом ни спали: помогали чєліди палити городки, кужелі та гудували з ними разом кота пирогами, сміючиси ни раз при тій забаві аж до слиз.
Єк запієли на Василія по опівночі перші кугути, то вуйна зо мнов поза хатов на зимі палила пометки, назбирані вид Риздва до Василія в хаті. Назбитки прикривала мисков три рази половінь из ватри на пометках, аби гадали тоти, шо сокотєт досвіта на Василія гроші, шо то в діда за хатов гроші горєт.
Дідо розказував, шо досвіта на Василія отворєєтси небо. Казав, шо єк би бух хто такий шєсливий, аби уздрів, єк си отворєєт небо та аби спостиг у тот раз трьома словами запросити для себе тото, шо би хотів, то ретенно би то мав. Але казав дідо, шо то так тєжко досокотити: єк тєжко досокотити папоротин цвіт на швана Купала. Розказував він, шо опришківскі скарби, тоти, шо є чісті у земни, закопувані у земню ни заклинені, то уни горєт досвіта на Василія. А заклинені скарби, тоти, шо на них сидит «тот изчєз би», горєт извечєра на Василія. Але їх может узєти лиш тот, шо знаєт такі ничісті гроші й скарби обчістити й узєти. А инчий ні, бо убила би йиго біда вид них. Наїв би си їх навіки.
ш ми оба з дідом ходили досвіта на Василія сокотити, єк мет си отворєти небо. Тай сокотили смих, ци бих були де ни вздріли, єк мут си чістити, горічі голубов половінев, закопані у земни опришківскі скарби. Ми дівилиси, ни змигаючі очіма, на Синиці зверхє, ци ни вздримо де в Довбушєнках, єк мут там горіти Олексини поклажі.
Дідо казав, шо там, на Синицях зверхє, у Довшєнках, Довбуш сховав ниприторенні скарби. Величезні суми срібла й злота та дорогу зброю. Там лежит у склових скринях намочена в оливі до слушного чєсу уся Довбушева зброя. Але шо з того, коли там тєжко потрафити на двері до Довбушевої комори. Й хто знаєт, ци коли си на ні натрафит?
Ми оба з дідом так упрємо сокотили тих Довбушевих скарбів, шо смих були посиніли из студени, єк афини, але однако нічьо смих не виділи. Видко, шо то й ни наше шєстє було. Або може хоть би й наше було, то шє на него ни прийшов тот чєс, шоби можна йиго узєти й ним орудувати.
На Василія цілий день я нікуда з хати й ногов надвір ни виходив. Спав цілий день, єк забитий, позадь нивиспанов нічьов.
Прошумавси у вечєр, єк зробивси в діда в обох хатах гармідер. Вуйна була така весела, шо таки у непки скакала.
Дідо устав из припічька й поважним ходом пишов надвір, ни запераючі за собов двері, ид колєдникам просити їх у хату на колєду.
«Дєкую вам, панове колєдникове, за колєду. Дай Боже й вам шєстя та здоров’я й многа літ. Та будьте ласкави у хату. Прошу блишше заходити».
«Дєкуємо ласкаво! Дай Боже й вам шєстя та здоров’я й многаліт из цими свєтками», — говорили колєдники, витаючіси з дідом, заходічі за березов у хату, єк бджьоли у вулий за матков.
Береза витавси з усіма в хаті, та вінчюючі усім шєстя, здоров’я, многаліт, засідав из колєдниками видразу за стів до колєди.
...Єк докінчєли колєди, дідо видразу увійшов у хату й разом з бабов передав колєдникам на руки берези колачь на колєду, тай дав ринскі, приговорюючи поважно:
«Просимо вас, панове, на то, шо втєкаємо».
Береза устав. Задзвонив у дзвинок. Устали всі колєдники за столом. Береза голосно дєкував газдам за колачь:
«Панове колєдникове».
«Слухаємо», — видповіли гуртом усі разом колєдники.
«Дарував нас цес пан газда из свойов раздинев тай из діточьками, — говорив береза, — колачєм, сріблом тай злотом».
«А ми йиго даруємо шєстєм, здоров’єм» — видповіли колєдники.
«Дай йиму, Боже, в голов розуму», — вінчював береза, а колєдники додавали «даруй, Господи».
«У стадарку коний».
«Даруй, Господи».
«В загороду воли та корови».
«Даруй, Господи».
«В кошєру овец та кіз».
«Даруй, Господи».
«В пасіку бжів».
«Даруй, Господи».
«У куринник курий».
«Даруй, Господи».
«У свининец свиний».
«Даруй, Господи».
«А в кождій кутині по дитині».
«Даруй, Господи». Галичина[/QUOTE]думаю, що буде ще продовження... :)


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 12 січня 2008, 22:54 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 18 грудня 2007, 03:00
Повідомлення: 12717
Звідки: Модена. Італія.
Прізвище, Ім’я: Струк Руслан
Я теж читав уривки, сподобалося, нема слів, може десь можна спомпувати цілком, якщо так то дайте посилання, буду дуже вдячний...

_________________
Зображення


jedem das seine... Dienst ist Dienst und Schnaps ist Schnaps!


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 12 січня 2008, 23:16 
Офлайн

З нами з: 25 червня 2007, 03:00
Повідомлення: 859
Звідки: Коломия
От ще
Цитата:
Польський письменник Станіслав Вінценз, який проживав на Гуцульщині і був сучасником П.Шекерика-Доникового, характеризуючи цього видатного гуцульського громадського діяча, етнографа, прозаїка, відзначав, що він «був людиною талановитою, якщо не геніальною, і сотворив твір, який... буде гордістю саморідного письменства і пам’ятником старої мови, якому немає рівного». Саме про роман «Дідо шванчік» йде мова — як про відлуння гуцульської старовини, не заторкнутої «благами» цивілізації. Кожен епізод роману відтворює духовний і матеріальний світ горян з давніх часів аж до початку ХХ століття. Події роману — це постійна боротьба людини та злих і добрих сил природи, зіткнення язичництва і християнства.
Мені теж цікаво де цей роман найти цілий :?:


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 13 січня 2008, 00:31 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 18 грудня 2007, 03:00
Повідомлення: 12717
Звідки: Модена. Італія.
Прізвище, Ім’я: Струк Руслан

Нє ну по-правді я коли читав передімною так ясно вставали картини описані, що по-правді кажучи аж у душі щось стиснулося.Ну це не знаю, це як-би перенестися у минуле, потрапити на Свят вечір свої предків, до діда з бабою коли вони були молодими... Взагалі річ як на мене дуже сильна,мені бракує повітря аби висловитися...

_________________
Зображення


jedem das seine... Dienst ist Dienst und Schnaps ist Schnaps!


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 13 січня 2008, 19:15 
Офлайн

З нами з: 14 липня 2007, 03:00
Повідомлення: 93
Звідки: Коломия
Намагався шось спитати в гугля, та самих публікації творів не вдалося знайти, якщо хтось знайде, дайте знати.


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 18 січня 2008, 21:01 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 06 листопада 2007, 03:00
Повідомлення: 15033
Звідки: Коломия
Прізвище, Ім’я: Молодій Юрій
[QUOTE]Уривки з роману Шекерика-Доникового «Дідо шванчік» (продовження)...
На Видохрестний Свєтий вечєр досвіта, наколи зорі, наробила баба воскових хрестиків на водицу. Наметала їх у накривчєсту коновочьку из перекладуваними сливинов дорами. Зав’єзала коновочьку у писану вовнєну тайстрину й подала її вуйкови, шо йшов до церкви, наколи днина, по водицу. Сама борше из вуйнов узєлиси до варіня свєтої вечєрі из дванацітьох писних страв. Тої днини мусів и я ниївши ждати на водицу, доків її ни виніс вуйко вид церкви, бо баба казала, шо тої днини усі мусєт говіти хреста.
Вуйко війшов из водицев вид церкви аж пид полудне. Баба злагодила таку саму вечєрю, єк на перший Свєтий вечєр лагодила її.
Ми сіли до вечєрі шє до полудня. Баба вибрала з водиці кучєрєві пишні, жовті воскові хрестики, натулєла їх на одвірках поверх двер у обох хатах, у хоромах, хлівами, колешнями й загородами. Скрізь наклала свойов руков на цілий рік на своїм домивстві знак свєтого хреста, єк оборону протів злого духа.
Дідо у цім ділі їй нічьо ни помогав, але нічьо й ни поперечів. Перед їдов кожде з нас мусіло покушєти свєчєної водиці з коновочьки, вінчюючі одни одним: «Дай Боже намногаліт из водицев, тай позволь Господи дочєкати й нарік цеї водиці покушєти усім добрим людем на світі тай нам грішним».
По їді тої днини ми вже нічьо ни робили, бо наколи винеслоси водицу вид церкви, натогди уже зайшли Видорші.
Досвіта на Видорші дала баба знов нам тої водиці на шєсерце покушіти усім, а решту тої водиці пересипала у чьорну флєшку, заткала кукурудзіним кочєном й сховала у полицу верх двер, аби стоєла напровсєке у хаті через цілий рік.
Дідо розказував, шо тоти дівки, шо є зомражені й через то ни можут си виддати, біжєт по опівночі до днини на Видорші до церкви й голі у дзвінници миют из середини дзвони видобранов на Видохрестний Свєтий вечєр перед заходом сонця водов з дев’єтьох головиц. Витак у хаті тим митілем миютси. Примов’єют у примівника на нім й висипают в суботу у вечєр пид неділю пид порогом церковної брами людем пид ноги, аби були такі голосні, єк церковні дзвони. Аби усі люде лиш про ні говорили та аби на вирви били на ні леріні у старости.
Він казав, шо тоти усі дівки, шо їх си вже кортит виддавати, йдут досвіта на Видорші до церкви, пишно вивберані в шонайкрашшу убирю. Уни си уберают напротів лерінів, аби усі виділи, шо вни мают у шо си гонорово приодіти. Тай прикрашєютси, аби си вдати леріням єк ни лицем, то богдай убирев, бо й кола в плоту єк прибери, то він файний. На Видорші дівки, наколи лиш переступ’єт поріг у церкву, то видразу изгорда витаютси из свєтими (намальованими на образах у церкві): «Добрийдень, свєті апостоли! Я буду за три неділі з файним чьоловіком на постели». «А витак, єк си ни виддаст тих мнєсниц дівка», — говорив, сміючіси, дідо, — «то на Пушшінє йдет до церкви, зібрана попростеньку, майже у завсідним фантічку. Й наколи увійдет у церкву, то видразу дес станет у кутичьку пид хорами, дес так у потемку, шоби її люде навіть й ни виділи, тай нарікаючі на свєтих, шо ни дали їй тих мнєсниц нієкої долі, кріз плач молитси: «Свєті апостоли. Угодничьки Божі. Най би вже був чьоловік, йкий би був, коби лиш хлібця роздобув! А то ні пихоти, ні гидоти ни видко».
Рано на Видорші, єк идет піп воду свєтити на Ардан, то дівки засідают йиго у церкві коло двер. Крадьми лов’єтси йиму за опарат тай так переступают поріг из церкви надвір, аби си лиш мочі того року виддати. Дідо повістував, шо є такі видважні дівки (безстидниці), шо лов’єтси за опарат на попови, хоть би си навіть на то й ціла церква дівила тай з них си смієла. Видко, шо лиш так пудно їм кустер горит виддаватиси.
Баба досвіта на Видорші здоймила з-пид образів трійцу єворівскої роботи, мудро вирізану в пишні узори. Заткнула у ню три грубі великі воскові свічці. Убрала трійцу усєлякими зілями чьорногірскими й городними. Закєтичіла колосєм єчменю та пшениці. Прикрасила крашеним волосом та об’єзала волосовими красками трійцу, аби з неї ни пооппадало зілє, тай пишла разом з дідом тай зо мнов шє до днини до церкви. Вуйко трудний, нивиспаний по колєдниках, лишивси з вуйнов у хаті кутати маржину. Дідо конем ніс пістолєт та пороху до церкви на проріз, аби було з чього стрілєти, єк мет піп на Ардані воду свєтити.
Нарід одним стєгом ишов из церкви на проріз из церковними річями, церковні брати вели мижи собов попид руки попа у такім світучім єсностев до сонця золотім опараті, шо аж си годі було на него подівити. Церковні фани рихтіли високо понад головами народу. Блишшєлиси єсно до сонця на стареньких коругвах хрести. Єк би зерниці на небі, мерехтіли світла на церковних свічях братству у руках тай на трійцях у чєліди.
Єк піп освєтив воду, то нарід так изнісси над прорізом, шо мало й попа у воду ни трутив. Нісси нарід над Арданицев-водицев, так єк вівці над сільов на полонині, єк її довго ни їдєт. Тручєючі одни одних, наберали з проріза води у флєшки, беривки, чітури й коновочьки. Сварилиси одни з одними над прорізом, пхаючіси на вирви борше митиси водов Арданицев. Одни одних мало шо у воду ни тручєли. http://www.galychyna.if.ua/?culture/2008/1/19/275189/[/QUOTE]


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 28 січня 2008, 01:58 
Офлайн

З нами з: 27 жовтня 2007, 03:00
Повідомлення: 556
Звідки: Коломия
Хто, що зараз читає,читав недавно і може порадити?
На даний момент читаю одну з робіт Норбекова - "Опыт дурака, или путь к прозрению"
Хто, що про це думає? ну в загальному думаю тема зрозуміла...


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 28 січня 2008, 05:28 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 31 липня 2007, 03:00
Повідомлення: 1345
Звідки: Коломия
Патрік Зюськінд "Парфюмер" "Голуб" :arrow: :arrow: :arrow:


Догори 
 Тема повідомлення:
 Повідомлення Додано: 28 січня 2008, 12:02 
Офлайн
Аватар користувача

З нами з: 18 грудня 2007, 03:00
Повідомлення: 12717
Звідки: Модена. Італія.
Прізвище, Ім’я: Струк Руслан
"Життя і пригоди солдата Івана Чонкіна" :lol:

_________________
Зображення


jedem das seine... Dienst ist Dienst und Schnaps ist Schnaps!


Догори 
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
 
 Сторінка 1 з 48 [ 473 повідомлень ] На сторінку 1, 2, 3, 4, 5 ... 48  Далі




Коломия ВЕБ Портал

Список форумів » Культурне життя та наука  » Наука та освіта


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

 
 

 
Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  

Дошка безкоштовних оголошень

додати оголошення

Новини

Публікації


дитячий магазин

cron
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB