В кожного, хто не полінується обтяжитись ознайомленням з викладеним нижче текстом, я вимушений просити пробачення. Запевняю: мною докладено максимальних зусиль задля того, аби оповідь навіть близько не межувала з сухою канцелярською термінологією, але знаючи обтяжливість переліку посилань на листування з органами МВС та прокуратури, все одно прошу кожного дочитати її до останньої крапки. Гадаю, звістка про достовірну, хоч і вкрай мініатюрну перемогу багатьом додасть наснаги й стане чудовим дарунком сил в справі протидії свавіллю бездушних «держслужбовців».

16-го травня 2012-го року поблизу столичної станції метро «Святошин», зусиллями гурту свідомих громадян було припинено діяльність незаконно функціонуючого закладу, в якому здійснювались заборонені «Законом України» (№ 1334-VI від 15.05.2009) азартно¬-ігрові дії. Ініціатива принципового і небайдужого люду викликала оскаженіння в морально розкладеного і духовно здеградованого керівництва Управління МВС в м.Києві. Причин для люті насправді було небагато. Власники функціонуючих геть не в правовому полі гральних мереж щомісячно (а нерідко і потижнево) сплачували (і продовжують сплачувати нині) немалі суми керівництву районних і міських органів МВС задля «непомічання» беззаконня. Вже наступного дня, о сьомій ранку, до мого помешкання ввірвались офіцери Управління МВС в м.Києві Ленько й Цимбал, і влаштувавши обшук (частина речей вилучених в часі того ганебного дійства мені не повернута і нині), засмутили звісткою про порушення кримінальної справи за фактом «вчинення грабунку грошових коштів» ТОВ «Євролот»». Ось так. Нищення симуляторів комп’ютерів, запрошення і пояснення журналістам причин наших дій злодійкуватими працівниками МВС було потрактовано «розбійним нападом і хуліганськими діями».

В приміщенні Святошинського РУ ГУ МВС в м. Києві на мою вимогу (але не з ініціативи слідчої Олени Баженової, котра здійснювала «слідчі дії») було складено протокол вилучених в мене речей, котрі, на її думку, були «доказом» скоєння «протиправних дій». Окрім 1350-ти гривень, вилученню підлягали й журнали «Патріярхат», книжки Габріели Кьобп «Сексуальні подвиги радянських «визволителів»», Уласа Самчука «Марія» та Василя Шкляра «Залишенець». Факт вилучення працівниками МВС саме цієї літератури вже є доказом політичної заангажованості, але шукати правди в часи свавілля злочинного режиму Януковича було даремною справою.

Дозволю собі не переповідати перипетії досудового розслідування та злочинної упередженості органів МВС й прокуратури. Доказом їхньої підлості, недолугості і нікчемності є «Вирок» Святошинського суду м. Києва від 21.01.2015, яким всі сфальсифіковані слідчою Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві Оленою Баженовою та прокурором Святошинської прокуратури м.Києва Валентином Брянцевим матеріали досудового розслідування були визнані такими, що не можуть слугувати доказом скоєння мною неправомірних дій. «Вирок» суду першої інстанції був підтверджений й «Ухвалами» Апеляційного суду м. Києва та Вищого спеціалізованого суду. Свідчу, що перемога над адептами підлості, брехні й несправедливості не належала до числа таких, що були подібними до небесної манни. Оплату послуг захисника доводилось здійснювати з власної кишені, а вимушена підготовка до кожного судового засідання відбирала майже весь вільний час. Але нині не про це мова.

Чинний Кримінальний Процесуальний Кодекс дає чіткі і недвозначні вказівки щодо дій працівників органів прокуратури й МВС після визнання судом особи, котру вони звинувачували в скоєні злочину, невинною. Стверджую, що ані слідча Олена Баженова, ані керівництво Святошинського (нині вже) Управління Поліції Головного Управління Національної Поліції в м.Києві, рівно як й прокуратура Святошинського р-ну м.Києва, котра після малозрозумілих пертурбацій в органах прокуратури України вцілому є Київською місцевою прокуратурою №8, виконувати свої обов’язки не поспішали.

24.02.2015, до прокуратури Святошинського району м.Києва мною було подано «Заяву» з проханням повернути вилучені 25.05.2012 кошти. Аналогічну за змістом «Заяву» того ж дня я подав й до Святошинського РУ ГУМВС України в м.Києві. Згідно відповідей на подані мною «Заяви», котрі були складеними й підписаними старшим слідчим Святошинського РУ ГУМВС України в м.Києві Оленою Баженовою, грошові кошти в день затримання в мене не вилучались. Користуючись службовим становищем та відсутністю в мене копій «Протоколу затримання», слідча Баженова, навіть не позичивши в Сірка очей, дозволила собі скласти брехливу відповідь й поставити під нею власноручний підпис.
Зізнаюсь, що чимало знайомих, знаючи про мою перемогу в судовій тяганині з власниками ігрової мережі «Євролот», Святошинською прокуратурою й запопадливо виконуючими їхні злочинні вказівки працівниками МВС, вмовляли мене відмовитись від пошуку правди:

-Радій і дякуй Господа, що хоч і лишився без грошей, але ж не у в’язниці.

Не сприйміть як самовихваляння, але я не належу до числа байдужих або полохливих споглядачів на ходу підлості, брехні й несправедливості. Прагнення жити в цивілізованому суспільстві, а не в кошарі полохливих плебеїв, було і лишається єдиним керунком і мірилом всих моїх дій і вчинків.
12.02.2016 на ім’я прокурора м.Києва мною було подано «Заяву» з проханням надати можливість скопіювати «Протокол вилучення особистих речей» від 25.05.2012. Стверджую, що відповіді на подану «Заяву» я не отримав. З вуст знайомого прокурора мені доводилось чути про ганебну практику імітації надання відповідей на листи громадян, суть якої полягала в виготовленні лише одного екземпляру відповіді, котрий залишається в державних органах. А факт ненадходження (внаслідок не надсилання) відповіді скаржникові пояснюють незадовільною діяльністю листонош. Такі вони недолугі і погані, гублять листи, але то не вина органів влади, котрі цинічно симулюють старанність в справі своєчасних відповідей на скарги, клопотання, звернення і прохання.

Прагнучи не перевтомити читача, дозволю собі на цьому припинити розвивати думки з царини моралізаторства й спробую лише коротенько переповісти процес подальшого листування з органами прокуратури й МВС.

27.10.2017, на ім’я Прокурора м. Києва мною було подано «Клопотання» надати мені матеріали кримінальної справи задля ознайомлення. 02.11.2017, Прокуратурою м. Києва «Клопотання» було скеровано до Київської місцевої прокуратури №8, а мене повідомлено, що матеріали справи знаходяться саме там, і звертатись я повинен саме туди. 13.11.2017, на ім’я Керівника Київської місцевої прокуратури №8, мною було подано «Клопотання» вже знайомого читачеві змісту, в якому нічого, окрім прохання надати матеріали кримінальної справи для ознайомлення й копіювання, більше не було. Згідно відповіді з Київської місцевої прокуратури №8 від 28.11.2017, «17.07.2015 матеріали кримінального провадження №12012110080000798 скеровані до прокуратури м.Києва та до місцевої прокуратури на даний час не повернулись». Було б смішно, якби не так трагічно. Міська й місцева прокуратури дозволяють собі перекидати скаржника й шукати шляхи ігнорування його цілком законних прохань.

11.12.2017, на ім’я Прокурора м. Києва мною вже втретє було подано «Клопотання» з проханням надати матеріали кримінальної справи №12012110080000798 для ознайомлення. Зізнаюсь, що реєструючи «Клопотання» не з причини забаганки образити приємної зовнішності і вже поважного віку секретарку, а внаслідок справедливого обурення зневагою до себе зокрема і до всього українського народу вцілому, я запевнив, що в подальшому, в разі отримання ігноруючих цілком законне прохання відповідей, буду змушений вдатися до більш радикальних дій. 18.12.2017, Прокуратурою м.Києва, моє третє «Клопотання» було вдруге скероване до Київської місцевої прокуратури №8. Цього разу, біблійне передбачення про обов’язкове відчинення дверей, в котрі наполегливо стукають, здійснилось. 09.01.2018. з Київської місцевої прокуратури №8 на моє ім’я прийшла відповідь, в якій повідомлялось про спосіб задоволення неодноразового прохання.

Наявність копії документу, який підтверджує вилучення в мене працівниками Святошинського РУ ГУ МВС в м. Києві 25.05.2012 грошових коштів жодним чином не став причиною адекватної реакції з боку вже згаданої вище слідчої Святошинського УП ГУНП в м.Києві Олени Баженової. Зміна назв районного відділення правоохоронців (рівно як й перейменування районних прокуратур в місцеві) жодним чином не наділило совістю й людськими почуттями адептів зловживання службовим становищем та нівеляції людської гідності.

31.01.2018, на ім’я Начальника Святошинського УП ГУНП в м.Києві мною було подано «Заяву» з проханням повернути вилучені 25.05.2012 грошові кошти, й тим виконати покладений на них Кримінальним Процесуальним Кодексом обов’язок. З метою позбавлення змоги подавати в подальшому брехливі відповіді про відсутність в мене коштів на період затримання, до «Заяви» була й долучена копія «Протоколу» від 25.05.2012, в якому серед списку вилучених в мене речей була згадка й про грошові кошти в сумі 1350 гривень. Стверджую, що відповіді на подану мною «Заяву», до якої була долучена й кілька років розшукувана копія протоколу, я так і не отримав.

Того ж дня, себто 31.01.2018, на ім’я Прокурора м.Києва, мною було подане «Клопотання про порушення кримінального провадження» проти старшого слідчого Святошинського УП ГУНП в м.Києві Олени Баженової, котра, знаючи про факт вилучення в мене 25.05.2012 року коштів, цинічно відмовлялась стати на бік правди й справедливості. Подане мною «Клопотання про порушення кримінального провадження» челядниками Прокуратури м.Києва було переадресоване до Департаменту Внутрішньої Безпеки Національної Поліції України, «фахівці» якої «порушень вимог чинного законодавства України» в діях слідчої Олени Баженової не встановили. Що поробиш…? Рука руку миє.

21.03.2018 зі «Скаргою» на свавілля старшого слідчого Святошинського УП ГУНП в м. Києві Олени Баженової я звернувся до Міністра Внутрішніх Справ України, але передана до ГУНП в м.Києві «Скарга» жодного враження на слідчих Департаменту Внутрішньої Безпеки не справила. Згідно відповіді, «перевірити викладені у скарзі факти, не виявилося можливим». Та невже? Хіба наданих мною копій не було достатньо? Невже слідчим Департаменту Внутрішньої Безпеки ГУНП в м.Києві так тяжко відірвати свій зад від крісла й звірити надані мною копії вимушеного листування з оригіналами? Здогадуюсь, що справа не в лінощах. Успадкована від вже почилого, і геть не в Бозі, Савєцкого Саюзу практика нівеляції людської гідності продовжує лишатись єдиним керунком дій українських посадовців. Їх не цікавить і ніколи не цікавила правда. «Честь мундира» й корпоративна солідарність для люду з атрофованими почуттями є важливішими.
24.05.2018 на ім’я Прокурора м.Києва мною вдруге було подано «Заяву про вчинення кримінального правопорушення працівником правоохоронного органу», але злочину в привласненні грошових коштів й наданні неправдивої відповіді Прокуратура м.Києва не угледіла і цього разу.

Свавілля знахабнілих від безкарності адептів нинішньої постокупаційної і постколоніальної системи змушує мене не викладати деталі подальших дій та вчинків. Заручившись запевненнями міжнародної правозахисної організації в підтримці, а також усним клопотанням у міністра МВС щодо моєї справи з боку знайомого народного депутата, в травні 2018-го року мною ще раз було подано лист з проханням повернути мені вилучені в мене в травні 2012-го року кошти й притягнути до належної відповідальності слідчу, котра свідомо ухилялась від виконання своїх посадових обов’язків.

Одного жаркого червневого ранку до мого помешкання завітав дільничий й повідомив про бажання зустрітись зі мною працівниками Департаменту Внутрішньої Безпеки ГУНП м.Києва. Подані мною їм письмові пояснення, рівно як і повідомлення про бажання долучитись до пошуку справедливості міжнародних правозахисників, спричинили адекватну реакцію. Мені невідомо яким чином, але вилучені в мене 25.05.2012 грошові кошти в сумі 1350 гривень матеріалізувались (щоправда в асигнаціях інших номіналів) й про отримання останніх мною було власноручно засвідчено на папері.

Зізнаюсь, що кількарічне листування з органами МВС й прокуратури були великим тягарем для моєї нервової системи. Я донині не розумію, чому справа повернення речей, вилучених в кримінальній справі, в якій мене було цілковито виправдано, має відбирати астрономічно велику кількість часу й так само немалу кількість зусиль. Змусивши (саме так, я не обмовився, ЗМУСИВШИ) повернути вилучені в мене в часі політично мотивованого кримінального переслідування кошти, я здобув особисту перемогу над відверто антинародною системою. Ця перемога дійсно додає сил й дарує наснагу. Але вона не змінить систему. Прикро і боляче.
Олесь Вахній