Тема для прихильників геніальної особистості - Ліни Василівни Костенко. Захоплююсь творчістю цієї жінки і вирішила дізнатися якої думки про неї учасники форуму. Будь-ласка, пишіть свої враження від прочитаних книг, збірок і взагалі про ставлення до Ліни Василівни і її творчості. Гадаю, що якщо ми можемо обговорювати Табачника, то чому б не поговорити про справді гідну людину - Ліну Василівну Костенку?

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
© Лiна Костенко

Не являюсь ярим поціновувачем поезії, але вірші Костенко подобались... Можливо б і не читав, але ще в школі дві подруги мені про неї постійно говорили, ну і свого часу в будинку школяра неодноразово були обговорення Ліни Костенко. Правда, тоді ввостаннє і читав її вірші Треба буде виправитись і закинути на читалку її твори

Та й взагалі самому цікаво як наші форумчани відносяться до поезії, адже на форумі є мистецькі люди, га?

_________________

Намагатимусь допомогти вам виправитись, час від часу закидаючи деякі її поезії в тему)

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.
Ми нищим ліс. Ми з матір'ю на"ти".
Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм
у колективних нетрях самоти.
Душа ніяк не вийде із-під варти.
То культ особи, то культура мас.
Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.
Надалі мавпа виникне від нас.

В кого які враження від поезії? Діліться, буду рада)

На жаль, актуальний вірш Мабуть, що так і буде... за Біблією ніби земля вже скидувала з себе грішних людей, певно ще треба

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).



У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Відмовилась від звання Героя України.

_________________

Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Останнім часом відмовляються від Героїв, Заслужених, Народних... А решта довольні, що їх "визнають"

Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

_________________

Ну, всіляких вилупків можна обговорювати довго, правда то їм ніц не поможе. А геніальну людину навіщо обговорювати. Тут одне із двох - або захоплюватись, або не сприймати. А критики пишут грубезні книжки, то їхня справа, можливо й потрібно (я от ціле життя кручуся біля мистецтва, а так до кінця і не зрозумів навіщо критикувати Моцарта, Рафаеля, Шевченка і що воно дає пересічній людині, крім доходу і заробляння "політичних очків" самим критикам).

Обговорювати, не в значенні обсуджувати і критикувати, обговорювати - це говорити про цю людину і її творчість, не забувати про неї, а навпаки сіяти зерна чогось розумного серед мас, які здатні говорити тільки про вилупків. Потрібно розчищувати ці ряди і якщо їм вже так треба говорити про щось, то краще хай говорять про прекрасне)