|
  |
|
Автор |
Повідомлення |
Ira cool
|
Додано: 16 травня 2012, 19:41 |
|
З нами з: 03 травня 2012, 09:58 Повідомлення: 86
Прізвище, Ім’я: Ірина Муцак
|
ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ
Блюстителі, халтура - ваше хоббі. Ви, фабриканти вір і недовір, зробити вам би по духовній пробі - вас забракує кожен ювелір.
Номенклатурні дурні, бюрократи, пласкі мурмила в квадратурі рам! Ваш інтелект не зважать на карати, а щонайбільше просто на сто грам.
Поету важко. Він шукає істин. Ми - джини в закоркованих пляшках. А ви, хто ви, які ж ви комуністи? Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!
Ви вже його сточили, як хробаччя. Поезія для ваших топок - торф. Оце щоб ваші методи побачив, - від заздрощів би луснув Бенкендорф.
Нелегко нам. Криваві краплі глоду крізь наші вірші виступлять колись... Не говоріть від імені народу, - розперетричі ви йому впеклись! © Ліна Костенко
|
|
|
|
|
Капітан
|
Додано: 16 травня 2012, 22:33 |
|
З нами з: 18 грудня 2007, 03:00 Повідомлення: 12717 Звідки: Модена. Італія.
Прізвище, Ім’я: Струк Руслан
|
мені сподобалося...
_________________ jedem das seine... Dienst ist Dienst und Schnaps ist Schnaps!
|
|
|
|
|
Ira cool
|
Додано: 17 травня 2012, 09:51 |
|
З нами з: 03 травня 2012, 09:58 Повідомлення: 86
Прізвище, Ім’я: Ірина Муцак
|
Життя, як річку не перейдеш вбрід. Та, певно, в ньому і немає броду. Заходь по груди у студену воду, Пливи, пливи, пливи десятки літ!
Не уникай в путі круговороту - Хай руки загартуються твої, Бо доведеться плавати і проти, І впоперек стрімкої течії.
Коли ж попадеш в смугу теплих течій, Коли душа розніжиться без меж, Ослабнуть руки і отерпнуть плечі, І вже навряд чи далі попливеш.
Зануриш серце у блаженну втому, Запрагнеш тільки затишку... О, ні! Як жити, зачепившись на мілкому, То краще потонуть на глибині. © Ліна Костенко
Ви погоджуєтеся з останніми рядками вірша?
|
|
|
|
|
Turtle
|
Додано: 18 травня 2012, 00:31 |
|
З нами з: 17 травня 2012, 22:25 Повідомлення: 12
Прізвище, Ім’я: Черепанська Віталія
|
Хтось читав "Записки українського самашедшого"? На мене справило велике враження.
|
|
|
|
|
SPY
|
Додано: 18 травня 2012, 13:37 |
|
|
Девелопер-недоучка :D |
|
|
З нами з: 08 грудня 2007, 03:00 Повідомлення: 4972 Звідки: Коломия
|
Хай вам ґрець... Завантажив книгу. Почав читати. В мене звичка вже виробилась, читаючи книгу - виділяти фрагменти тексту, які сподобались в пам'яті читалки. На перших 5 сторінках більше десятка цитат для себе знайшов. Щось смішно, щось сумно, але життєво. Початок для затравки, може ще комусь сподобається: Цитата: Я завжди був нормальною людиною. Радше меланхоліком, ніж флегматиком. Раціо в мені явно переважало, поки не зустрів свою майбутню дружину. Тоді на деякий час взяло гору емоціо, а тепер вже не знаю. Зрештою, дружина в мене розумна й красива, упадальників біля неї не бракувало, і якби зі мною щось не так, то вона вибрала б не мене.
Спадковість у мене теж добра, психів у роду не було. Вчився в університеті, ходив на байдарках, навіть маю спортивний розряд. Кінчав аспірантуру, захистив дисертацію. Хобі у мене музика, література, у дитинстві збирав марки. Словом, все адекватно, а оце раптом, на зламі століть, відчув дискомфорт, крівля поїхала, звернувся до психіатра, але відхилень психіки він не знайшов. Втім, це така тонка матерія, досконалої апаратури на це нема. Сон у мене нормальний, руки не сіпаються, тільки відчуваю якийсь неспокій, ніби якісь фантомні болі душі.
Почалося це з того, що я раптом захотів на Канари. Не тому, що курорт, океан, екзотика. А тому, що вичитав у одному журналі, що там десь високо в горах, у вічнозелених нетрях є плем’я, яке не говорить між собою, а пересвистується. І я подумав — от якби й у нас не говорили, а пересвистувались. Бо стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму, — а при чому ж тут я?
Якби такою мовою спілкувалися люмпени чи бомжі, а то ж по всій вертикалі, починаючи з президента. А він же гарант Конституції, то що ж він мені гарантує? Краще б уже пересвистувались у тому його кабінеті, то не було б і «касетного скандалу», а був би художній свист.
Я розумію, це втома. Сприймати все треба спокійніше. Фах у мене сучасний, абстрагований від ідіотської дійсності, я можу говорити виключно мовою комп’ютерних програм. Правда, мріяв піти в науку, але інститут змізернів, кадри розлетілись по світу, я залишився з принципу, все ж таки це моя країна, я тут виріс, я тут живу, я не хочу в Силіконову долину, я не хочу в найкращі комп’ютерні центри Європи, я хочу жити і працювати тут. І не абияк жити, а жити добре, достойно. Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу.
Працюю у комерційно успішній фірмі, роботи, правда, багато, але платять пристойно. Маю від фірми добрий транспортний засіб, майже нового білого «Опеля» — мотатися у справах фірми, бо на своїй, ще радянській, тачці не наїздишся, завжди летить якась деталь. На ніч ставлю у дворі проти вікон, він на сигналізації, не вкрадуть, можна кудись поїхати у вихідні. Моя дружина гарно вписується в дизайн іномарки, правда, її трохи дратує, що цей «Опель» розмальований емблемою фірми, так що ми їдемо і водночас її рекламуємо. Але що вдієш, реклам тепер більше, як дорожніх знаків, то колись був Ленін на кожному перехресті, а тепер тампакси й снікерси, шоколад «Корона» і презервативи «Дюрекс». Рекламні щити, білборди, мигтючі літери світлових реклам: «Дихай вільно, живи мобільно!» — а чому й ні? (нещодавно це обговорювали, прим. SPY)
Ми їздимо на природу, в Гідропарк, за місто, але я нікуди не можу поїхати від себе. З острахом дивлюсь на дружину — вона нічого не помічає? Часом вона зітхає, цілує мене в лоб, — і що б я робив, якби не така дружина? Син, правда, вже матюкається, він ходить у дитячий садок, йому шість років. Ну, це в нього від Борьки, це пройде, переросте. Борька у них лідер, за кожним словом — «блін», «круто». Ну, і мій теж. Не можу ж я йому заборонити дружити з Борькою, хоча варто було б, бо вже малі дівчатка на нього скаржаться, він підглядає за ними в туалеті, а одній навіть показав свій ще зовсім не переконливий пістолет.
Дружина моя зривається і часом його лупцює, а потім плаче, я їх обох жалію, я мужчина, я не повинен зриватись, але іноді мені здається, що колись я вийду з дому через вікно, і більше мене ніхто ніде не побачить. Вночі вона питає: — Це у нас секс чи любов? — Я мовчу, я не знаю, у мене це завжди було разом, тепер це чомусь окремо, боюся, що перемкне, а я люблю, коли в жінки щасливі очі, а вона тепер така роздратована, і ми одне одного не впізнаємо.
[...]
Повний текст онлайн: Ліна Костенко Записки українського самашедшого
_________________
|
|
|
|
|
Ira cool
|
Додано: 19 травня 2012, 12:45 |
|
З нами з: 03 травня 2012, 09:58 Повідомлення: 86
Прізвище, Ім’я: Ірина Муцак
|
Як легко плюнути в велике – У нього точно попаде. Усе бридке й усе безлике, Тоді собі ціну складе.
Як легко висміяти вчинок, Як просто – знищити талант, Щоб обезкровити людину Достатньо слів – не треба ран.
|
|
|
|
|
SPY
|
Додано: 19 травня 2012, 13:11 |
|
|
Девелопер-недоучка :D |
|
|
З нами з: 08 грудня 2007, 03:00 Повідомлення: 4972 Звідки: Коломия
|
Ira cool написав: Як легко плюнути в велике Це із якоїсь збірки чи просто вірш?
_________________
|
|
|
|
|
Ira cool
|
Додано: 21 травня 2012, 16:01 |
|
З нами з: 03 травня 2012, 09:58 Повідомлення: 86
Прізвище, Ім’я: Ірина Муцак
|
Щодо вірша "Як легко плюнути в велике..", чесно кажучи, не знаю, чомусь мені здається, що просто вірш, в жодній збірці, які я читала, його не було, а перечиталая майже всі.
Пекучий день... лісів солодка млява... смага стежок... сонливиці левад... Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать.
Краплини перші вдарили об шибку. Кардіограма блиснула крива. Вітри з розгону поламали скрипку, гуде у сосен буйна голова.
Тремтіння віт, і жах, і насолода, шаленство злив у білому вогні! Ну, от і все. Одплачеться природа. Їй стане легше, певно. Як мені.
|
|
|
|
|
kristina151
|
Додано: 21 травня 2012, 18:45 |
|
З нами з: 03 травня 2012, 09:58 Повідомлення: 8
Прізвище, Ім’я: Христя В
|
Ira cool написав: Як легко плюнути в велике – У нього точно попаде. Усе бридке й усе безлике, Тоді собі ціну складе.
Як легко висміяти вчинок, Як просто – знищити талант, Щоб обезкровити людину Достатньо слів – не треба ран. Думаю, варто задуматись над сказаним!
|
|
|
|
|
Turtle
|
Додано: 23 травня 2012, 20:20 |
|
З нами з: 17 травня 2012, 22:25 Повідомлення: 12
Прізвище, Ім’я: Черепанська Віталія
|
Ira cool написав: Достатньо слів – не треба ран. В одному рядку більше змісту ніж в книжках більшості новомодних "авторів".
|
|
|
|
|
|
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість |
|
|
|
Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
|
|
|