Підземна Коломия

У п’ятницю зранку, 27 травня 2005 року почувся в телефонній слухавці специфічно-схвильований голос мого колеги по ниві краєзнавчій Святослава Кендзьори, який радив все кинути і чим скоріш підійти до роздоріжжя вулиць Ірини Вільде та площі Тараса Шевченка, бо там, мовляв відкрили якісь невідомі підземні ходи… Довго не роздумуючи я запросив з собою фотомайстра з Коломийського музею Гуцульщини і Покуття Миколу Хвостікова з камерою. Коли ми прийшли на вказане місце, там, за щойно змонтованою загорожею уже стояло кілька цікавих осіб. Всі жваво перемовлялися. Майже під ногами, на кількаметровій глибині стирчали з-під землі якісь підвальні склепіння викладені давньою цеглою.

Очевидно, що над цими розкопами стояв колись будинок, на це вказує і обірваний архітектурний ряд споруд. Тепер тут закладають новий фундамент, під готелик і кавярню, які навіки заховають од нас розгадку минулої доби…
Попри те, щось таки вдалося тоді розвідати. Навіть не спускаючись можна було розгледіти напівзруйновані і частково закидані обвалами підземні переходи, які й справді мали цікаву розгалужену систему, часом у кілька ярусів і простягалися, ймовірно, до природного видолинку де протікає Чорний потік. Отже перед нами відкрилися не просто господарсько-побутові підвали, чи склади, а щось більш утаємничене. Ймовірно, ще від часу татарських набігів, таким ходом користали цехові люди, ремісники, мешканці т. зв. нижньої частини Коломиї, оселі яких розміщувалися поза межами фортечного муру…
А того дня ковш екскаватора вигорнув щелепу дикого вепра з одним іклом. Можемо тільки здогадуватися коли і як потрапив звір до цієї пастки. При копанні знайдено також примітивного кування металеві перила, які, мабуть слугували при східцях до підземель. Звернув на себе увагу й кілька центнерний валун, понад метр в діаметрі, який заклали в основі фундаменту. Нині навіть наближені до нього параметри вже нігде не трапляються в наших краях. Ще через кілька днів землекопи наштовхнулися на пласт культурної кераміки, де на поверхні з’явилися найрізноманітніші рештки димленої кераміки далеких віків: теракотові черепки з вушками й отворами, які служили для відціджування сиру. Витягнули з відтіля і один вцілілий не поливаний глечик майстерської роботи (17 +17 см). Знайдено також вузьку каолінову сулію з-під вина чи олії (21 + 7 см) значно давнішого віку, бо виготовлена не з допомогою гончарного кола, а цілком вручну. Окрім того на дні котловану між обгорілим деревом та попелом, надибували биті склянки і вази з перламутрового скла, пляшки…
Про подібного роду забуті пивниці, якими густо помережане наше місто розповідав недавній ДОЗівський електрик Богдан Гись, який раніше працював у геодезрозвідці. Він стверджує, що під час «прослуховування» локаторами земляних пластів було виявлено чималих розмірів підземну комору, акурат на проїжджій частині, навпроти головного входу до дитячої церкви св. Йосафата, яке не зафіксоване на жодній технічній схемі. Та й самі старожили міста не раз згадували про якийсь катакомбний лабіринт, що буцімто тягнеться від цих церковних мурів колишнього римо-католицького парохіяльного костелу Діви Марії. Коли в 1960 –х роках його почали частково розбирати, то під тесаними плитами долівки було виявлено глибокі нори, з бічними нішами, в яких покоїлися мощі прадавніх служителів храму. І вели вони, знову ж таки, на південь, до Пруту, а також на полудневий схід, себто в бік фортифікаційних споруд, на яких нині стоїть корпус ЗОШ № 1. У другій половині XIX ст. на залишках фортеці почали будувати Коломийську гімназію. Тут у тісному сусідстві, яке творило єдиний архітектурний комплекс, протягом двох років, починаючи від 1965 –го, стіни недавньої плебанії (резиденції пробощів, ксьондзів) атеїстична влада міста активно перепрофільовувала під сучасний заклад урочистих подій. Одним з оформлювачів інтер’єру, за проектом О. Мицая, був тоді місцевий маляр Василь Коновалюк. Ось, що він пригадав з того часу. «Я став мимовільним свідком, коли в розпал реставраційних робіт, на розчищеній території приходства, раптом, в якийсь отвір провалився задній міст ГАЗона. Завантажену побутовим сміттям вантажівку невдовзі витягнули трактором, а я тим часом посвітив сірником і за допомогою друзів пірнув у невідомість. Під ногами виявився твердий ґрунт, а на полицях стояли акуратно складені якісь речі. Добре роздивившись побачив велику кількість військових одностроїв, ящики з тушкованкою, пляшки з ромом… Не інакше, як нацистський склад часів німецько-радянської війни. До приїзду спец підрозділу міліції мені вдалося поцупити і скуштувати першого та другого, як бачиш – каже мій оповідач, -
без шкоди для власного здоров’я». Отже виходить, що ще якихось пів сотні літ тому існували певні схеми підземних тунелів. Куди вони поділися, де осіли, в яких архівах, кому спотребилися і для яких цілей, чому жодна згадка про подібні документи не спливає на денне світлош?
Здається подібні загадкові бесіди точилися між містянами протягом всього минулого віку. Так 1944 року переселенець з Росії Борис Лігачов оповідав, як він рушив в одне з коломийських підземель, з якимось паном Кондзуром «…бо один би пропав». Якийсь час вони йшли штучно створеним коридором у три метри заввишки і такої ж ширини. За їхніми спогадами цей хід тягнувся від колишнього навчального закладу «Уршулянок», що на вулиці І. Франка, аж до Лісної Слобідки. Кажуть, що, ніби то, колись по ньому потайки добирався господар тамтешнього фільварку своєю бричкою. Далі великі нори розходилися в чотири сторони. Після короткої обсервації, згадані Лігачов і Кондзур замурували вхід від гріха подалі, бо на якомусь етапі шляху їм трапилася чимала кількість кісток.
Однак особливо багато чуток про потаємні підземні сполучення з’являється саме під час копання фундаментів. Такі поголоски поширювалися і на початку 1970 –х при ритті глибокого котловану під універмаг «Коломия», що в середмісті. Тоді на двометровій глибині з під землі теж показалися ознаки якихось засипаних пивниць.
У середині 1990 –х років в одній з таких невідомих ніш «загубилася» кількаметрова бетонна опора, яку мали використати при закладанні цоколя в основу православного храму св. Миколая, що діє нині на бульварі Лесі Українки… В тих літах з аналогічною знахідкою зіштовхнулися працівники комунальних служб, зокрема на закруті вулиці Січових Стрільців, де тепер пішохідний міст через залізничну колію. За твердженням очевидців ті підземні переходи прямують до колишніх Австро-Угорських військових об’єктів, що на теперішній вулиці Косаківській. Тоді хтось із землекопів запропонував спуститися в середину, але щойно прибуле керівництво міста рішуче заборонило будь які спроби проникнення, з огляду на те, що вхід може бути навіть заміновано. Тепер тут проїжджа частина дороги.
Ще зо два десятиліття тому, земля не раз підозріло западалася, особливо після сильних дощів, у давньому сквері перед будинком поштамту, а часом поруч, впоперек нинішнього проспекту В. Чорновола. Можливо мине ще зовсім не багато часу і ми станемо на порозі не розгаданої досі великої таємниці і обов’язково зі скарбами, яка допоможе відкрити нам зовсім іншу незвідану досі підземну Коломию.

Василь Нагірний

Підземна Коломия

Ну нічого собі, а я і не підозрював, що все настільки масштабно

може це організувати свою пошукову роботу?